Між Божим царством та ідолами

30.08.2018
0
80

Краса сьогоднішньої теми — розкіш духовна. Твоя розкіш — знати Бога, мати спасіння, мати вічне життя! Ти маєш розкіш — зберігати спокій, коли навколо ненависть. Справжня розкіш — коли в тобі царює Бог, коли ти є носієм Божого царства. Я вірю, що справжнє життя в Божому царстві не буває сірим і скучним.

Але бути членом церкви — ще не значить бути в Божому царстві. Як говорити іншими мовами — ще не значить бути хрещеним — зануреним у Святий Дух. Розкажи мені свої мрії, бажання, плани, погляди, і я скажу, у що ти занурений. І не розказуй на яких мовах ти молишся. Якщо губку занурити у воду і вийняти, то вона буде просякнута тим, у що була занурена. Ось що таке хрещення Святим Духом — бути просякнутим Ним!

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт.6:33). Розкажи, як ти шукаєш Божого царства? Ми кажемо: «треба шукати Бога». Люди їздять, шукають, ніби знаходять, а потім знову шукають… Щось не так.

Коли сталася ця ситуація з Кримом, прийшли люди і першим ділом на перешийку поставили танки, колючий дріт... Цим самим вони ніби сказали: «Тепер це наше царство. Тепер кордон буде тут!» Царство — це територія, на яку розповсюджується певна влада. Шукати Божого царства — це підпорядкувати усі сфери свого життя Божій владі. От, наприклад, чи є твій вільний час підкореним Божій владі? Або твої кошти? Твої фото в Instagram?

Ісус Христос увійшов у храм, де міняли гроші, торгували голубами, вівцями, телятами… Уявіть собі, що там робилося! Дзвін, мукання, шум… У місці, яке належало Йому, яке було призначене для молитви. І Він не сказав так лагідно: «Може ви б трохи відійшли десь?» Ні, Він не питаючи ні в кого дозволу, почав перевертати ті всі столи! Це ж храм! Що ти таке робиш? Хто тобі дав владу? Чуєте? Владу! Там була їхня влада, а не Божа. Отак і ми кажемо: це моє життя, це мій час, це мої гроші! Але Бог тільки тоді може спасти тебе, змінити тебе, якщо ти передаси Йому керівництво над власним життям! Думаю, коли Ісус вийшов із храму, усі ті столи повернули на свої місця…

Інша історія. Багатий чоловік, митник, захотів побачити Ісуса Христа. Спаситель прийшов у його дім. Але Він не став вивертати Закхею кишені, перевіряти накладні… Ні, вони просто їдять, розмовляють. Бог не вривається насильно у наше життя. Але в Його присутності Закхею стає якось не по собі. Ісус не казав йому: «Ти, злодій, віддай людям гроші! Нащо тобі так багато? Поділися з іншими!» Він без слів починає встановлювати свою владу у домі і серці Закхея, який був відкритий до Нього. І той врешті каже: «Слухай, кого я образив, вчетверо віддам! Половину — роздам убогим!» І підсумок Ісуса: «Нині прийшло спасіння в цей дім!» Коли нині? Коли Спаситель у ньому став не просто гостем, якого нагодували обідом, а Царем.

На кого ти більше схожий? На тих людей, які були у храмі чи на Закхея?

Написано: «Бо Боже Царство всередині вас!» (Лк.17:21). Я помітив, що Боже Царство взагалі неможливо нав’язати ззовні. Це настільки неприродно, коли Ісус Христос не є Царем твого життя, але ти змушений виконувати те, чого вчать у твоїй церкві. І воно тебе «напрягає», воно тобі не подобається, бо не стало твоїм внутрішнім переконанням. Взагалі бути віруючим, коли немає віри — це дуже складне завдання…

Наскільки ти готовий коритися Божому Слову, яке звучить у твоє життя? Пам’ятаєте юнака, який прийшов до Ісуса? Пам’ятаєте реакцію юнака на слова: «Роздай своє багатство і слідуй за Мною»? Він засмутився і відійшов. Чому? Христос торкнувся чогось такого в його житті, чого той не готовий був залишити. Тільки не це! Тільки не зараз! Постав себе на місце цього юнака і запитай: «Чого бракує мені?» Я переконаний, що ви і так знаєте, що Господь скаже вам залишити.

То чому ж ми шукаємо, шукаємо і не можемо знайти Божого царства? Чому ми ходимо на служіння, слухаємо проповіді, але влада Христа так і не приходить у деякі сфери нашого життя? Є речі, які стають перешкодою в цьому. Написано: «Дітоньки, бережіться від ідолів» (1Iв.5:21). Ви знаєте як виглядають ідоли? У вашому житті є ідоли? Є? Ви кажете «є» і усміхаєтеся? Ось так ми погоджуємося з тим, що у нашому духовному житті щось не правильно. І це стає нормою. Бог каже: «бо всі вони віддалилися від Мене через своїх божків» (Єз.14:5). Ідоли роблять людину чужою для Бога. Скажіть, ви для Бога свої чи чужі? Свої, так? І тим не менше у вас є ідоли? Так? Щось тут не те! Ви з посмішкою кажете, що у вас є ідоли, і тут же кажете, що ви свої Богу! Ні! Ви — чужі Богу! Вам не подобається така проповідь, так?

Неможливо служити двом панам. Бог — ревнитель. Він не буде чекати в черзі на Свої півгодини, які ти Йому вділиш, після поклоніння власним ідолам. Чому нам іноді здається, що ми можемо служити і Богу і ідолу? Це неможливо. Якщо в тебе є ідоли, то все, що ти вважаєш служінням Богу, не є служінням Богу. Одного разу перед судним престолом буде стояти безліч людей, які «служили Богу» — демонів виганяли, чудеса творили…

Як звичайні речі можуть стати ідолами? Ідол завжди вимагає жертву. Ідол не є ідолом доти, поки ти не приносиш йому жертв. І найперше, що приходить на думку стосовно жертви — це час. Найбільше сьогодні крадуть час ґаджети, соцмережі. Коли ще у 2014 році в Криму були перебої зі світлом, ходили такі жарти. Чоловік каже: «Не було світла цілий вечір, то я з дружиною поспілкувався, виявляється — дуже цікава жінка!» Це руйнує наші стосунки. Крім того жертвою для ідола часто стають гроші.

Хоча я помітив, що ідолу по великому рахунку не потрібні твої час і гроші. Рано чи пізно він хоче добратися до головного — коли ти покладеш на олтар свою відвагу перед Богом. Тепер ти приходитимеш до Бога пустим, у тебе не буде молитви. Ідол привчить тебе до життя, у якому не має відваги, коли ти змушений лицемірити. Коли змушений ходити в церкву, не маючи в серці Божого Царства.

Я молюся, щоб Бог дав у наші серця Свій страх. Тому що найжахливіше — коли людина навіть не відчуває смутку з приводу свого неправильного стану. Людині стає комфортно так жити. Совість не докоряє її після недобрих вчинків. Немає смутку, який веде до покаяння.

Велика розкіш — мати відвагу перед Богом. Велика розкіш — приходити до Бога з чистим сумлінням. Велика розкіш — бути сповненим Святим Духом, миром, любов’ю, радістю… Оце — розкіш. А якщо ти їдеш на розкішній машині, а в душі — пустота, то жалюгідний ти чоловік! Як у тій казці: «А король-то — голий!»

Християнин, непосвячений Христу — це каламбур. Можна розшифрувати так: непосвячений слідуванню за Христом послідовник Христа... Хай Господь отримає повну владу у нашому житті, хай навчить нас шукати Його царства і йти за Ним.

Павло Федорук, 8 з’їзд молоді Волині

 



Додати коментар

Пожертвувати