Пізнання Бога через успіх і біль

27.02.2019
0
203

…Риболовля була невдалою. Усю ніч — раз по раз невід то поринав у темну глибінь, то знову піднімався над поверхнею води. Уже несила було триматися за бортом човна, а руки горіли від намоклих слизьких мотузок.

Ночі тієї рибалки не вловили нічого. Жодної рибки, жодної — як на сміх. Такі ночі трапляються — і не тільки в рибалок. Домогосподарки, міністри, будівельники, академіки, президенти, священики — важко перелічити всіх, хто хоча б раз у своєму житті переживав таке.

Ночі провальних невдач тягнуться інколи багато днів і місяців, навіть років. Проте варто завжди пам’ятати — якою б довгою не була ніч, який би морок не осідав на серце й душу — все одно прийде ранок.

Після багатьох років ув’язнення в Йосипа, після 430 років полону в Єгипті, після сімдесяти років вавилонського (радянського полону), після жахливого багатоденного шторму в Адріатичному морі апостола Павла, після тяжких доріг, страждань, болю, хвороб, неволі — все одно прийде світанок нового дня, тому що «не завжди буде морок там, де він тепер» (Іс. 8:22).

…Рибалок було семеро — риби жодної. Утома давалася взнаки, а ще хотілося їсти — вода, свіже повітря, безсонна ніч робили своє. Але настав ранок — і човен із голодними чоловіками вже брав курс до берега, на якому хтось із самого досвітку запалив багаття.

— Чи є у вас якась їжа? — погукав незнайомець із берега.

— Немає, — одноголосно відповіли декілька рибалок, стомленими руками згрібаючи мокре шмаття невода на корму човна.

Незнайомець помовчав хвильку, а потім знову озвався:

— Закиньте сіті праворуч човна —  і впіймаєте.

Рибалки перезирнулися — ніч проминула безрезультатно, краща пора для ловлі минула, але голос був такий спокійний, такий прихильний, що один із тих, що був на кормі човна, широко усміхнувся до друзів-рибалок. Ще б пак — сходило сонце, скоро відпочинок — кидали невода цілу ніч, то кинемо ще раз — востаннє.

Мокре начиння хлюпнуло з правого борту. Жорсткі мотузки вкотре холодними гадюками сповзали у воду. Поволі кермували до берега, підіймаючи снасті на поверхню.

«Ех, мабуть, не варто було закидати невід. Схоже, за камінь зачепилися», — думав Петро, дивлячись як натягуються мотузки, що стали з’являтися з-під води.

Раптом велика рибина стрімко вилетіла з води у місці, де мав з’явитися невід. А потім ще одна, а ближче до поверхні води — темні спини великих риб, що безпорадно металися перед неводом.

— О-о-о! — вигук здивування пролунав майже хором, і вмить зникла втома, а руки стали професійно вибирати на поверхню линви, що тремтіли й пружинилися від, здавалося, безлічі сріблястих великих рибин…

— Петре, Петре, — голос Івана тремтів, як мотузка невода. Широко відкриті очі дивилися не на невід і збурену рибою поверхню води, а далі — на берег, на незнайомця, який привітно помахав рукою. — Петре, це ж Господь! — хрипко видихнув Іван. — Це Ісус! О, Господи, я впізнаю Тебе…

Та Петро вже не чув. Стоплені за ніч руки пружно розсікали воду назустріч широкій усмішці Учителя…

Насправді все могло бути трохи інакше, але істиною залишається те, що голос Христа не був пізнаний. Переповнений рибою невід після ночі безплідної праці зробив очі апостолів зрячими. Іван зрозумів, Хто на березі.

Отже, пізнавати Бога ми хочемо через «повний невід» — через видимий матеріальний успіх.

Ми живемо в час засилля чергового «ізму». Канули в історію колективізм, соціалізм, комунізм, атеїзм… На зміну їм прийшли капіталізм, націоналізм (в гіршому значенні слова), гедонізм і особливо небезпечний, майже всесильний монстр на ім’я матеріальний успіх.

Там, де ідеологія марксизму-ленінізму-атеїзму дала збій і не зуміла пройти, матеріалізм впевнено торує дорогу, заходячи в президентські резиденції, доми простих людей, до церков і храмів — без зазначення конфесій. Матеріалізм — поліконфесійний «бог», який має адептів на всіх континентах світу, пристосовуючись під всі віросповідні практики та принципи.

«Це Господь!» — вигукує апостол Іван, дивлячись на повний невід. Це Господь — коли мій дім як повна чаша. Це Господь — коли повний мій гаманець. Це Господь — коли дім молитви переповнений народом. Це Господь — коли я повний енергії і здоров’я. Це Він — коли без грошей розпочали будівництво дому молитви, а через два роки — посвячення! Це Він, я Його впізнаю, бо тільки Всемогутній може зробити так! Вигуки захвату й визнання можна продовжити…

Думаю, заперечувати, що всі наші матеріальні блага (і духовні також) ми отримували від Отця Небесного, немає змісту. «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2Петр.1:3).

Не особливе знання агрономії, не новітні технології й добрива допомогли Ісаку зібрати нечуваний урожай — один до ста. Мішок посіяного ячменю приніс йому сто мішків. Причиною було особливе покровительство Боже: «Так благословив Його Господь…» (1М.26:12).

Мабуть, це природно для віруючої людини — пізнавати свого Господа у видимих ознаках матеріального благополуччя й бути вдячним Йому. Проте є серйозна небезпека, коли матеріальні блага стають мірилом особливої Божої прихильності до того, хто володіє ними.

Так народилися новітні теорії «процвітання та успіху».

Пізнавати Бога через успіх, удачу, сприятливий збіг обставин, через «повний невід» матеріального благополуччя — це початковий курс у духовній школі слідування за Христом.

Коротко поміркуємо над вищою сходинкою в богопізнанні.

Суть її ось у чому: навчитися пізнавати Бога в проблемах, скорботі, переживаннях, бідах, хворобах, безгрошів’ї та… Перелік неприємних ситуацій можна продовжувати. Ми стикаємося з ними ледь не кожного дня, проте не завжди маємо здатність усвідомити — це від Нього! Пророк Ісая у складний для Ізраїлю час стверджує: «І я буду чекати Господа, що ховає лице Своє від Якового дому, і буду надіятись на Нього» (Іс.8:17).

Надіятися на Господа, коли успіх, коли «увесь світ іде за Ним», — просто й не потребує багатьох духовних потуг. Проте надіятися й пізнавати Бога, коли небосхил «успіху» закрили хмари; коли невід порожній цілу ніч; коли біжить вісник за вісником із недоброю новиною; надіятися на Учителя, Якому зв’язують руки, плюють в лице, б’ють палицями… — це вияв високої духовної зрілості й сили християнина.

Ось що каже пророк Єремія: «Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла… Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив… Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, пустив стріли до нирок моїх зі Свого сагайдака… Наситив мене гіркотою… І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене…» (Плач 3). І при цьому всьому пророк заявляє: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: «Це милість Господня…» Господь це мій уділ, я надію на Нього складаю!»

…А ви змогли б у таких ситуаціях життя сказати: «Це Він! Це Бог! Я не маю жодного сумніву. Я впізнав Його руку в складних обставинах свого життя, а тому не падаю у відчай, бо твердо переконаний — «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Микола Синюк



Додати коментар

Пожертвувати