Праведний неук

30.01.2018
0
1317

«Хоча я і неук словом, але не знанням» (2Кор.11:6) — так просто й щиро говорить апостол Павло про самого себе, відкриваючи важливий принцип християнського життя. «Може, я не майстер говорити, може, я й не сильний у промовах, але щодо пізнання — тут уже, вибачте, усе інакше. Нехай я неук словом, але не знанням! Я знаю, у Кого увірував!»

Апостол дає зрозуміти, що слабкість у сфері мовлення його не турбує: «У мене це не виходить? Ну й що, зате в питаннях пізнання я не відстаю! Адже це значно важливіше!»

У кожного з нас є сфери, у яких ми не сильні. Є питання, у яких ми невігласи. І якщо про щось можна особливо не турбуватися, то в іншій сфері це може виявитися невибачним.

«Срібла й золота в мене немає, але що я маю, даю тобі», — сказав апостол Петро, демонструючи той же принцип. У них не було грошей, вони були просто «не книжними» рибалками, вони не дали каліці золота й не одягнули його. Але в них було щось, у чому вони не були невігласами — вони знали Бога й силу імені Ісуса Христа. І це дало їм відвагу проказати: «Устань і ходи!»

Ми сьогодні досягли успіху в багатьох сферах. У нас є гроші, доми молитви, ми красиво співаємо й грамотно проповідуємо. Нам є що показати світу. Ми не впадемо в бруд обличчям. Ми можемо позмагатися зі світом красою наших храмів, інтелектуальним рівнем наших проповідників і професіоналізмом співаків, працею у сфері просвітництва й соціальними програмами...

Але чи не сталося так, що, позбувшись невігластва в одних сферах, ми виявилися невігласами у сфері пізнання? Чи не сталося так, що досягнувши успіху в тому, що є цінним в очах людини, ми дозволили прийти в запустіння тому, що є цінним у Божих очах?

Що можна сказати про наше посвячення й жертовність? «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння…» (Дії 20:24) — ось життєва позиція апостола, який знає Бога.

Заради чого ми живемо, до чого прагнемо? Як щодо наших молитов? Таємних, про які ніхто не дізнається. Чи є в них той незрозумілий світу біль за людей, які гинуть без Христа?

Чи живемо ми так само красиво, як співаємо? Якби ми стільки працювали над своєю душею, скільки репетируємо наші пісні, ми б здивували своєю вірою небо, а не безтурботних глядачів по неділях.

Є сфери, успіх у яких не має вічних перспектив, і невігластво в них — не катастрофа. Нехай ти не вмієш добре говорити, нехай ти зовсім не вмієш співати, нехай ніколи не будеш відомим завдяки якомусь таланту чи якимсь визначним рисам особистості. Це не страшно. Це ніколи не було визначальним фактором у житті християнина та історії Церкви.

Але є питання, у яких невігластво невибачне. Ми не повинні бути невігласами в пізнанні. Ми не маємо права бути невігласами у вірі.

Хай ти не вмієш проповідувати, але ти повинен вміти прощати. Нехай не вмієш красиво співати, але ти повинен вміти любити, жертвувати, вірити. Нехай усім буде відома твоя лагідність, простота й щирість.

Ти повинен знати свого Бога, знати, як працюють Його закони, знати, наскільки Він вірний Своїм обітницям. І вірити — саме це визначає наше життя й нашу вічність.

«Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1Кор.1:26-31).

Павло Федорук, podchaser.com

 



Додати коментар

Пожертвувати