Шлях до будучності

30.09.2022
0
281

«Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, до всього вигнання в неволю, що Я вигнав з Єрусалиму до Вавилону: Будуйте доми, і осядьте, і засадіть садки, і споживайте їхній плід! Поберіть жінок, і зродіть синів та дочок… і помножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій… Бо так промовляє Господь: По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця. Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас» (Єр.29:4-8).

Ми особливо любимо цитувати останні рядки, наведені тут. Але зауважте, у якому контексті вони сказані. Коли Господь говорив ці слова до свого народу? Тоді, коли він був у критичній ситуації. Це було перше величезне руйнування відтоді, як Ізраїль вийшов із єгипетського рабства. За цей час він сформувався в єдиний сильний народ, який мав свій статут і свою традицію поклоніння Богові. Євреї вважають, що вони глибоко віруючі, бо у них є храм, тому кажуть: «Тут Господній храм, тому не прийде сюди зло».

Але розгорнімо Книгу пророка Єремії на п’ятому розділі й прочитаймо, що про них думає Бог: «Помандруйте по вулицях Єрусалиму, і розгляньтеся та розпізнайте, і на майданах його пошукайте: чи не знайдете там людини, чи нема там такого, що чинить за правом, що правди шукає, то Я їм пробачу! Коли ж вони кажуть: Як живий Господь, то справді клянуться неправдою». Тобто, незважаючи на те, що ці люди вважали себе Божим народом, вони були у великому відступленні. Вони були далеко від Божого стандарту. Вони жили настільки гріховним життям, що не могли побачити Божого ідеалу.

Проте вони казали: «Тут храм Господній» у той час, коли Єремія пророкував до них: «Ви спроневірилися Богові. І навіть якщо в цьому місті знайдеться Даниїл, Йов або ж Ной, Я не змилосерджуся над ним». Але не знайшлося того, хто зміг би заступитися за Єрусалим, бо не було жодного праведника в цьому місті.

Коли ж на Єрусалим насувалася велика біда — величезне військо, то за стінами міста сидів народ і тремтів, а царю Седекії пророки звіщали: «Не ввійде сюди!» І лише один пророк Єремія стояв із дерев’яним ярмом на шиї й казав, що народ чекає поневолення на сімдесят років. Усі кричали, що Бог не допустить цього. Один із пророків крикнув, що якщо й буде поневолення, то лише на два роки, і зірвав із Єремії те ярмо. Але Божий пророк зробив металеве, кажучи, що ще важчими будуть тяготи юдеїв, які доведеться їм перенести. Бо це Боже передбачення.

Господи, невже? Ізраїль не вірить. Ніхто не згоджується. Пророки стоять перед царем і священники й авторитетно кажуть: «Мир, мир!»

Та одного дня — дев’ятого дня, дев’ятого місяця, дев’ятого року проломлено стіни Єрусалима. Седекія з синами втікає, їх наздоганяють: вбивають дітей, а Седекію полонять. Руйнують місто повністю, а всіх людей виводять у Вавилон. Це велика наруга для Ізраїлю. І в ту важку мить Господь каже їм: «Я знаю наміри, які маю про вас».

Господи, про що ці наміри, коли горить спадщина, країна, у якій народилися, виросли, жили? І Бог відповідає: «Я знаю наміри, які маю про вас. Ідіть у Вавилон! Я думаю, як дати вам будучність і надію».

Що ж таке будучність для нас? Хтось колись говорив, що будучність для апостола Петра — це коли його розіпнуть вниз головою. Але це не так. То був епізод, який вів його до будучності. Будучність апостолів — це не було розп’яття або котел смоляний. Їхня будучність — дванадцять престолів.

Господь каже: «У Мене є план дати будучність і надію для цього народу…»

Господи, Ти для цього народу маєш план? У них немає правосуддя, немає милості, вони виготовляють собі ідолів, приносять жертви богиням, укладають контракт із Ашуром та з єгиптянами. Вони живуть як відступники. А Ти кажеш: «Я думаю про вас!»

Тільки в Бога такий рівень милосердя та милості. Коли читаємо Книгу пророка Єремії до двадцять дев’ятого розділу, то дивуємося, наскільки Божі стандарти були зневажені цим народом. Вони навіть не знали про них. Не виявилося ані жодної людини, яка б могла вивести цей народ на той рівень, на якому хотів їх бачити Бог. Вони народжувалися в сім’ях, які вже мислили неправильно, священники вже думали неправильно, пророки вже пророкували неправильно. Не було істини. А Бог каже: «А я маю для вас будучність».

Пригадуєте слова Ісуса Христа про дні Ноя? Він каже, що в останні часи буде так, як і в дні Ноя: люди їли, пили, продавали, купували, одружувалися… І не думали про загибель, аж поки двері ковчега не зачинилися й потоки дощу не ринули на землю, щоб їх вигубити. Тобто вони жили в доволі стабільному світі доти, доки не прийшло на них покарання від Бога. Я зауважив таку закономірність: коли Бог визначає людей на знищення, Він їх не чіпає. Про Моава Бог каже, що Він його не турбував, бо про нього вже було слово на знищення.

Але для Ізраїлю полон був одним із моментів, який вів їх до будучності. І, проводячи паралель із Україною, хочу сказати, що те, що відбувається в Україні, дає розуміння, що Бог не покінчив із нею. Він хоче дати цьому народу будучність і надію.

Коли Бог забажав дати Ізраїлю будучність та надію, то Він працював над ним: ламав його тверду шию, формував його серце, змінював його натуру. Бог знав, що якби ще ось так сто років вони прожили, то вже ніхто б не врятувався.

Коли я чую безліч свідчень із Харківщини, із Чернігівщини, із Миколаївщини, то розумію, що Бог працює над нашим народом. Один брат у телефонній розмові розповів мені, що на зібрання в їхню церкву приходить понад тисячу людей, тоді як до війни близько 200. Зібрання відбуваються в три-чотири потоки.

І я переконаний, що для України в Бога є будучність. Не економічні чинники визначають нашу будучність. Не політичне благополуччя. До будучності Бог вів Ізраїль через полон. Так, це було важко, треба було пройти через біль і страждання. Але це був шлях Божого формування, яким він вів народ до миру. І там, у полоні, ми бачимо яскраві свідчення Божої дії. Бачимо Шадраха, Мешаха й Авед-Него, і наймогутнішого на той час царя, який вигукує: «Немає на землі Бога більшого, як їхній Бог!» Наш Бог сильний і у Вавилоні показати Свою славу. Ми бачимо Даниїла, через глибоку посвяту якого Богові цар Дарій теж визнав Господа великим Богом.

У книзі пророка Єзекіїля записні цікаві слова: «Бо так говорить Господь Бог: Хоч послав би Я на Єрусалим чотири Свої лихі присуди: меча, і голод, і люту звірину та моровицю, щоб вигубити з нього людину та скотину, то все-таки залишаться в ньому рештки, що будуть випроваджені, сини та дочки. Ось вони вийдуть до вас, і ви побачите їхню дорогу та їхні вчинки, і будете потішені за те лихо, що Я навів на Єрусалим, за все, що Я навів був на нього. І потішать вони вас, коли ви побачите їхню дорогу та їхні вчинки, і пізнаєте, що не надармо зробив Я все, що зробив серед нього, говорить Господь Бог» (Єз.14:21-23).

Тобто в полоні Бог сформує народ із новим серцем, новим мисленням, новим світосприйняттям. І це буде настільки дивним, що люди забудуть про нещастя. Постануть нові люди — люди будущності, які шануватимуть Бога, боятимуться Бога, житимуть для Бога й ходитимуть Його дорогами.

Ми не знаємо до кінця, що робить Бог у нашій країні, але все, що робить Бог, досконале й перебуває вічно. І лише дії Божі принесуть народу істинну втіху.

І останнє, про що хочу сказати. Вавилон у свій час вважав, що отримав великий тріумф. Але останній розділ книги пророка Єремії свідчить про його погибель. Пророк каже, що Вавилон буде, як той камінь, який впаде в море й більше ніколи не спливе на поверхню, і ніхто його не знайде. Коли Господь карає один народ іншим, і той інший народ надмірно звеличуються, то для нього прийде ще більше покарання. Де тепер Вавилон? Він ніколи не відновиться. Він став духовним прообразом усякого нечестя, яке тепер панує у світі. Й інколи стіни духовного Єрусалима не годні витримати цього напору.

Але Господь у свій час прорік, що не стане Вавилону. І він не відновиться повіки. А над Єрусалимом засяє світло, бо це територія Божа.

Тому, Божий народе, перевірмо кожен себе, на якій території ми живемо, яким є наш спосіб мислення, якими є наші цінності. Сьогодні ми думаємо про майбутнє, говоримо про будучність, і в

Бога є плани, як нам її дати. Шукаймо Божих доріг, питаймо про Його план для нашого життя. І не дозволяймо дияволові позбавити нас надії. Як би диявол не хотів нас злякати, Божа Церква — у Господніх руках, і Боже око пильнує за нею.

Можливо, буде важко, можливо економічні основи зруйнуються, а це для багатьох, і для християн також, виглядає дуже страшно, бо ми звикли покладатися на матеріальне. Але не дозволяймо людським стандартам формувати ваші цінності. Покладаймося на Божі стандарти, які передусім спрямовані на спасіння наших душ. І Бог міцно тримає нас у Своїх руках. І Він має думки щодо нас, думки спокою, щоб дати нам будучність і надію.

Юрій Ковальчук



Додати коментар

Пожертвувати