«Увійдіть в Його брами з подякуванням…»
Осінь. Пора збору врожаїв. Коли комори повні добірного зерна та інших дарів природи, дякуємо Богові. Тож у багатьох церквах відбуваються Дні подяки Господеві за врожай, за хліб насущний, за життя… За все дякуємо Богові, адже Святе письмо велить: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол.5:18).
День подяки Богові став щорічним традиційним святом, яке по-особливому єднає християн. Адже почуття вдячності від початку закладено Богом у людині. Він хоче чути від нас слова подяки, бачити її вираження в наших учинках, знати, що ми маємо вдячне серце. Апостол Павло писав: «Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу» (2Кор.4:15). Отже, подяки Богові має бути все більше й більше.
Причин дякувати Богові завжди багато. Скажімо, цінністю апостола Павла, як служителя Божого, були спасенні душі, і він писав: «Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих» (1Сол.2:13).
Про свої почуття до Господа апостол Павло розповідав Тимофієві: «Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу, мене, що давніше був богозневажник, і гнобитель, і напасник, але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві» (1Тим.1:12-13). Він розумів, що зміни в його житті відбулися завдяки проявленій до нього Божій милості, за яку часто дякував, та закликав інших християн: «…наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи за все Богові й Отцеві в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа…» (Еф.5: 18-19), «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!» (Кол.4:2), «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані в Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою» (Кол.2:7), «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил.4:6).
Богові належить подяка від нас насамперед за те, що Він є, що прийшов у наше життя і з Ним ми пов’язуємо своє майбутнє. Апостол Іван бачив, як «… двадцять чотири старці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попадали на обличчя свої, та й уклонилися Богові, кажучи: «Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!» (Об.11:16-17).
Божа любов настільки велика, що Він добре ставиться до всіх людей. Ісус Христос навчав: «Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк.6:35). У цьому контексті Слова Божого ми помічаємо, що в один ряд із людьми злими поставлено також невдячних, їх виокремлено в певну категорію, яка має негативну характеристику.
Втрата почуття вдячності та її брак не є чимось новим. Одна із подій, яка сталася ще за часів Ісуса Христа, красномовно про це говорить: «І коли входив до одного села, зустріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: «Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!» І, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталось, коли йшли, то очистились. Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був… Ісус же промовив у відповідь: «Чи не десять очистилось, — а дев’ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» І сказав Він йому: «Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!» (Лк.17:11-19).
Якщо поглянемо об’єктивно на сучасність, то дійдемо висновку, що відсоток удячних Богові людей тепер значно менший, аніж у описаній події.
Невдячність — це один із найгірших пороків людини та гріхів перед Богом, одна з ознак останнього часу, про що апостол Павло писав Тимофієві: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам не слухняні, невдячні…» (2Тим.3:1-2).
Невдячна людина переважно нечутлива, на все дивиться з позиції матеріальної вигоди. Люди для неї — лише засоби для задоволення її інтересів. Вона навіть зроблене їй добро сприймає з недовірою та підозрою.
У Святому Писанні багаторазово звучить заклик: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» (Пс.105:1, 118:1; 118:29). Якщо ми маємо хліб, воду, одяг, живих та здорових рідних і близьких, можемо бачити, рухатися, думати й приймати рішення, то час дякувати Богові. Завжди та за все Йому дякувати!
Ігор Крощук