Історія церкви с. Чорниж
21 вересня 2025 року церква с. Чорниж святкувала своє 100-річчя. Під час урочистого богослужіння пресвітер Олександр Сокол представив довідку з історії церкви згідно матеріалів, які зібрала магістерка богослов’я Неля Оніщук.
В мальовничому куточку Волині, серед лісів та боліт розкинулося село Чорниж. Перша відома писемна згадка про село сягає 1569 року. Село протягом кількох віків було власністю багатих волинських вельмож — князів Чорторийських. Населення Чорнижа у цей час було досить різноманітним. Згідно з архівним документом «Статистичні дані по національному складу і віросповіданню жителів Луцького повіту» за 1923-1924 рр. тут мирно жили українці, німці, євреї та поляки.
У 20-х роках XX століття волинських земель досягла проповідь Євангелія. Зі спогадів літніх братів-християн, євангельську звістку в Чорниж вперше принесли проповідники з с. Котів Ківерцівського району. На жаль, не відомо, хто саме це був.
Уперше згадано про християн-штундистів у селі в польських документах — «Статистичні зведення про кількість церков, релігійних сект по повітах воєводства за 1921—1929 рр.» Тут зазначено, що в 1925 році в Чорнижі було 7 євангельських християн-штундистів, керівником яких записаний Федір Мельник.
Першими, хто прийняв Слово Боже в Чорнижі, були: Василь Сокол та його сім’я, Макар Романович Оніщук та його дружина Євдокія, Михалко Романець з сім’єю, Іван Павлюк з сім’єю, Федір Мельник, Харитон Винарський, Роман Оніщук. Віруючі збиралися і читали Боже Слово. Керував цими зібраннями Федір Мельник. У 1931 році Федір Мельник та Порфирій Снітко (с. Гораймівка) писали звернення в Луцьке староство, щоб зареєструвати церкву євангельських християн у Гораймівці. Проте польська влада відмовила в реєстрації.
У довоєнні роки віруючі проводили зібрання в хаті Михалка Романця на хуторі Камене. Приходили брати з Рудник, Гораймівки, Красноволі, а також з Рівненщини.
З початком війни для віруючих настали тяжкі часи. На зібрання стали сходитися рідше, адже це було небезпечно. Згодом арештували за відмову брати зброю Макара Оніщука, Романа Оніщука, Семена Кушніра, Івана Павлюка, Федора Павлюка. Потім їх засудили на 10 років позбавлення волі, яке вони відбували у Сухобезводній. У 1949 році Макар Романович повернувся із заслання і віруючі почали збиратися частіше.
У 50-х роках радянська влада жорстоко переслідувала євангельських християн, забороняла проводити зібрання, відбирала християнську літературу, штрафувала. Але християни Чорнижа продовжували збиратись, часто відвідували й інші церкви — в селах Рудники, Липне, Цумань, Борбин, Лишнівка. Вечорами сходилися у своєму селі по хатах. Кількість віруючих зростала.
У шістдесятих роках, незважаючи на гоніння влади, віруючі переживали рясні благословення на зібраннях. У кінці 1960-х років в селі відбулося пробудження, покаялося багато людей: Іван Іванович з дружиною Оленою, Степан Снітко з Єлизаветою, Феодосій Сидорчук з Оленою, Арсен Устимчук з Василиною, Іван Устимчук із дружиною Лідою, Григорій Кузьмич з дружиною, Володимир та Антоніна Сокол, Іван Кратюк з Панасею та інші.
У 1965-1966 роках Макар Романович та Феодосій Макарович писали листи в Москву з проханням дозволити реєстрацію церкви євангельських християн в Чорнижі, але відповіді довго не було. Аж у 1975 році віруючі Чорнижа спільно з віруючими Гораймівки отримали дозвіл на реєстрацію церкви в Чорнижі з домом молитви у Гораймівці в союзі євангельських християн баптистів. Пресвітером церкви був обраний Степан Зіновійович Мокієць, дияконами — Феодосій Макарович Оніщук та Володимир Якович Мельник.
1970-1980 роки були хорошим періодом для християн Чорнижа. Недільними ранками чорнижці ходили на зібрання в Гораймівку, а вечорами і серед тижня збиралися у своєму селі в домах віруючих. Згідно зі списком за 1980 рік, членів у церкві було 136, з них приблизно 55 — чорнижці.
Недільної школи як такої, що регулярно проводить заняття, не було. Але іноді відбувалися дитячі служіння, відповідальними за які були Ніна Мохнар та Віра Оніщук.
Християнська молодь Чорнижа була дуже активна, постійно сходилася на зібрання, на співанки, спілкування. Часто ходили пішки в сусідні села на богослужіння, також їздили трактором.
У 1989 році чорнижці відокремилися від гораймівців і зареєстрували церкву в Чорнижі, уже в п’ятидесятницькому союзі. Для реєстрації був складений список із двадцятки віруючих села Чорниж згідно з вимогою радянського законодавства. На час відокремлення від Гораймівки чорнижська церква налічувала близько 60 членів. Під дім молитви був переобладнаний будинок Ганни Романівни Оніщук. На пресвітерське служіння було обрано Феодосія Макаровича Оніщука. Дияконське служіння виконували Іван Іванович Павлюк та Іван Якович Устимчук.
У 1990-х роках церква в Чорнижі активно зростала, люди наверталися до Бога. Перше хрещення в уже відокремленій церкві відбулося 1991 року з участю духового оркестру з Луцька.
У церкві було організовано хор. Ведучими співаками були Євгенія Кузьмич, Варвара Оніщук, а також Лідія Сокол, Тетяна Романець, Віра Оніщук, Галина Кузьмич та інші. Співали загальним співом, диригента не було.
8 березня 1992 року у церкві села Чорниж відбулося рукопокладення на пресвітерське служіння Феодосія Макаровича Оніщука та на дияконське — Івана Яковича Устимчука. А також було обрано на дияконське служіння Олександра Володимировича Сокола. Рукопокладення звершували Степан Васильович Веремчук, Тимофій Калинюк та Григорій Філімончук.
Село Чорниж прославилось своїми з’їзними зібраннями. Щороку 13 січня в селі відбувається багатолюдне з’їзне. Воно було започатковане ще в 1989 році в хаті Феодосія Оніщука. Щоб влада не мала претензій, то проводили його під виглядом святкування Нового року за старим стилем. Традиція такого зібрання продовжується і донині.
У 1995 році молоді брати запропонували будувати новий дім молитви. Церква підтримала цю ідею, помолились та звернулись до місцевої влади з проханням виділити ділянку та матеріали для будівництва. Сільська влада виділила матеріали з колгоспної сушилки. А Іван Устимчук віддав свою ділянку поля під новий дім молитви. Так у 1996 році розпочалося будівництво нового дому молитви. Багато допомагала сім’я Олександра та Катерини Максименків, які проживають у США. Уже в серпні 1998 року в ще недобудованому приміщенні почали проводити зібрання. А 26 листопада 2000 року відбулося відкриття нового дому молитви. На цей момент пресвітерське служіння виконував Феодосій Макарович Оніщук, дияконське — Олександр Володимирович Сокол, а також на випробувальний термін було обрано ще одного диякона — Геннадія Артвіка.
У 2010 році Олександра Сокола було рукопокладено на пресвітерське служіння, а Степана Кратюка — на дияконське. У 2014 році було рукопокладено ще одного диякона — Романа Оніщука. А в 2023 році — Євгена Сидорчука. На даний час пресвітером церкви є Олександр Володимирович Сокол, а дияконами — Роман Феодосійович Оніщук та Євген Миколайович Сидорчук.
Із 1989 року служіння керівника молоді в чорнизькій церкві виконували: Олександр Володимирович Сокол, Віталій Іванович Кратюк, Степан Іванович Кратюк, Євген Миколайович Сидорчук. Із 2014 року керівниками молоді є Михайло Миколайович Сидорчук, а також Павло Сосинець. Молоді нараховується 26 осіб. Молоді хлопці та дівчата беруть активну участь в житті церкви: співають, проповідують, збираються на спілкування, відвідують хворих.
Аж у 1996 відновилися постійні заняття недільної школи під керівництвом Людмили Оніщук та Валентини Кравець. Відтоді вчителями недільної школи працювали: Людмила Оніщук, Валентина Кравець, Наталія Масюк, Валентина Кузьмич, Неля Оніщук, Галина Сидорчук, Неля Сокол, Людмила Сидорчук, Діна Сокол, Наталія Кушнір, Вікторія Артвік, Людмила Мохнар, Юлія Сидорчук, Наталія Сидорчук, Тетяна Сидорчук.
У 2025 році в недільній школі навчається 66 дітей, які поділені на п’ять груп. Заняття проводять більше десяти вчителів: Катерина Артвік, Наталія Артвік, Богдана Устимчук, Наталія Сокол, Анна Ковальчук, Людмила Мохнар, Віталіна Кузьмич, Тетяна Назарчук, Іванна Лавренюк, Руслана Устимчук, Інна Сидорчук, Катерина Устимчук. Загалом у чорнизькій церкві разом із немовлятами нараховується 93 дитини.
Також у церкві села Чорниж діє хор. У 2003 році Володимир Павлюк закінчив диригентські курси й організував хоровий спів. Згодом до цього служіння долучилися Євген Сидорчук, Яна Сокол та Даяна Кузьмич.
Приблизно з 2000 року і донині в церкві служить співаючий гурт «Еммануїл», до якого входять: Володимир Павлюк, Євген Сидорчук, Володимир Сидорчук, Сергій Сидорчук, Олександр Сидорчук, Михайло Сидорчук та Роман Оніщук.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, місцева церква почала збирати та закупляти продукти, відправляти допомогу на Схід. Сестри пекли різну домашню випічку та хліб. Зі свинини, телятини готували тушонки, робили каші. Молодь складала продуктові набори з різних продуктів, завантажувала машини, місцеві брати везли цю допомогу потребуючим. Брати Михайло та Олексій Сидорчуки багато разів брали участь в евакуації людей із зони бойових дій та з окупації. За півтора роки волонтерства церква закупила близько 6 тонн свинини, дві тонни телятини і продуктів на багато тисяч гривень.
Ще однією подією в житті церкви стало будівництво приміщення біблійної школи. Церква зростала, народжувалися діти і відчувалися незручності у проведенні занять недільної школи. Тому у вересні 2023 року розпочали будівництво нового приміщення з класами та великою залою. Завдяки тому, що місцеві брати були спеціалістами в будівельній справі та мали всю необхідну техніку, праця просувалася швидкими темпами. Відповідальним за будівництво був Євген Сидорчук. У процесі була задіяна вся церква: брати будували, сестри готували їсти, навіть діти приходили допомагати. І уже в листопаді 2024 року діти зайшли в нові класи недільної школи. До осені 2025 року поступово закінчували велику залу, впорядкували територію.
У 2025 році церква села Чорниж нараховує 87 членів, а також 93 дитини віком до 18 років. Тут виросли багато пасторів, дияконів, місіонерів, співаків, учителів, активних віруючих та вірних служителів Божих. І нині церква веде активне життя — проходять з’їзні зібрання, молодіжні спілкування, євангелізації, заняття недільної школи, підліткові, вивчення Біблії, відвідування, співанки, святкові та інші урочисті зібрання. Попри всі складні обставини, церква продовжує переживати рясні благословення.