Історія розчарованого місіонера

31.10.2017
0
1565

Місіонери Генрі Моррісон і його дружина 40 років провели в Африці, проповідуючи Слово Боже різним диким племенам. І, незважаючи на те, що результати їхньої праці не були супер-масштабними, вони цілком були посвячені своїй місії. В Африці відкрили нові церкви, служили хворим і допомагали бідним людям. 

І от на старості років сім’я Морісонів вирішила повернутися додому, в Америку. Пливучи на кораблі, Генрі відчув, як у серце проникає розчарування. Так, в один із днів, будучи в пригніченому стані, він сказав своїй дружині: «Щось не так з нашим служінням… Чому ми стільки років служили Богу, але ніхто по-справжньому не оцінив нашу працю… Може, це тому, що результати нашого служіння не такі масштабні, як у знаменитого місіонера Девіда Лівінгстона? Після стількох років служіння ми нині не маємо ні фінансів для життя, ні заробленої пенсії, наше здоров’я підірване, і в нас навіть немає свого житла!»

Але коли корабель, на якому вони пливли, став заходити в гавань Нью-Йорка, то місіонери були здивовані тим, який сюрприз чекав на них! Ще здалека вони побачили спеціально споруджену платформу, на якій стояв духовий оркестр, і тисячі людей, які розмахували прапорцями, чекаючи їхнього прибуття.

У Генрі моментально піднявся настрій, і він сказав своїй дружині: «Ми не забуті! Ми думали, що нікому не потрібні, що ніхто про нас не згадає, але поглянь, який прийом влаштувало нам місто під час повернення додому!»

Але раптом захоплення Генрі згасло, коли він побачив, що з верхньої палуби в оточенні охорони сходить президент Теодор Рузвельт, який перебував у Африці на полюванні й тепер повернувся на тому ж кораблі додому. Коли президент став на землю, заграв оркестр, залунали бурхливі аплодисменти й тисячі людей, розмахуючи прапорцями, раділи його прибуттю.

Розчарування Генрі раптом ще більш посилилося. У пригніченому стані він разом із дружиною непомітно спустився з палуби, оминув радісний натовп і вирушив в однокімнатну квартиру, надану їм християнською місією. Розпаковуючи речі в старій брудній кімнаті, Генрі сказав дружині: «Це несправедливо! Ніхто не цінує нашої 40-річної праці. Бог, напевно, забув про нас!»

І тут дружина йому порадила: «Генрі, а чому б тобі не усамітнитися й не поставити всі свої запитання перед Богом?» Чоловік вирішив прислухатися до цієї поради й зачинився у спальні для молитви. Але не минуло й 10 хвилин, як він вийшов із кімнати з сяючим обличчям.

— Що сталося? — запитала дружина.

— Я розповідав Богові про те, що в мене на серці. Я сказав Йому, що відчуваю гіркоту, тому що цей чоловік, який повернувся з полювання, був зустрінутий великим натовпом людей, які аплодували йому. А коли я, хто 40 років прослужив Тобі в іншій країні, повернувся додому, то ніхто навіть не зустрів нас… І тут я раптом відчув, ніби хтось поклав руки мені на плече й тихо сказав: «Ти ще не вдома…»

P.S. Я думаю, коли Генрі прийшов додому на небеса, там його зустріли спасенні через його служіння люди і сонм ангелів... 

І кожен із вас, хто нині вірно служить Богу й праця кого тут, на землі, на перший погляд, не оцінена достойно, прийшовши на небеса, почує слова: «Ласкаво просимо додому!»

Роман Савочка, romansavochka.com



Додати коментар

Пожертвувати