Чому діти не вміють дружити?

30.06.2019
0
227

Привели до мене якось дівчинку, з якою, за словами мами, ніхто не дружить. Ніде! Дві школи змінили, десяток гуртків і секцій, навіть місце проживання змінювали. Дочку вона невпинно втішає тим, що не дружать з нею «погані діти». А от наступного разу (якого за рахунком?) обов’язково з’являться «хороші діти», які будуть з нею дружити й цінувати.

Дівчинка настільки вірить мамі, у її зручну версію, що ображена на весь світ — чому так довго не з’являються оті «хороші»?

Сидить навпроти мене, копилить губи, сльози на очах…

Я підсідаю ближче, беру її за руки, і тихо питаю:

— А як ти зрозуміла, що з тобою ніхто не дружить? Тебе відштовхують? Не відповідають на твої вітання?..

Дівчинка здивовано відповідає:

— Ні… Я сиджу і до мене ніхто не підходить ...

— Змушена тебе засмутити, — посміхаюся я, — але друзі не з’являться…

— Чому? — сльози пішли в хід.

— Тому що ти не знаєш головного правила дружби.

— Знаю! — кричить дівчинка.

— Просвіти! — прошу я.

— Коли дружать, то всі зі мною діляться, всюди мене запрошують, все мені розповідають, і люблять мене

— А що робиш ти?

— А я ходжу з ними.

— Гідна нагорода. За такою повинна черга вишикуватися… А якщо без жартів, то скажи: чи вмієш ти щиро цікавитися життям інших? Ну, хай не однокласників. Розкажи мені, що любить твоя мама? Що її засмучує? Чи питаєш ти її про те, як вона себе почуває? Чим їй можна допомогти?

— А я не повинна! Мені лише 10! — вибухає вона.

— Тобі вже 10, — спокійно відповідаю я. І ми починаємо вчитися дружбі…

Дівчинка, звичайно ж, не винна. Таких, як вона, зараз немало. І все це — через наш батьківський дітоцентризм, коли ми й думки не допускаємо про те, що дитину з пелюшок можна вчити не тільки брати, але й віддавати…

Кожен дитсадок або молодша школа, за моїми спостереженнями — це з’їзд маленьких царів, яких не навчили відчувати інтерес ні до кого, крім себе самих. Махровий егоцентризм повсюди — я не перебільшую!

Ми змалечку дмухаємо на них, а вони згодом бачать в нас виключно виконавців своїх бажань. І один в одному — теж. Тому й дружити не вміють: похваляться ґаджетами — і розходяться по кутках.

Ми виховуємо їх так, немов готуємо до престолу, а не до реального життя в світі людей. І цей процес потрібно зупинити. Пора вчити їх єдиній умові всіх якісних відносин — від дружби до любові — взаємності.

Давно пора, шановні...

Лілія Град



Додати коментар

Пожертвувати