Чому ревуть воли, хоч ясла повні?

30.10.2018
0
32

Хто не відчував радості від вчиненого добра для когось і зробленого кимось для нього? І навпаки: кожен міг пережити ядуче зло — у такі моменти людям властиво почуватися нещасними. Якщо поставити запитання, добра чи зла більше у світі, відповіді можуть бути різними. Це залежить від того, з чим людина більше зустрічається і чого більше робить. Але кожен бажає прожити на землі щасливо!

Люди народжуються на світ однаково: нічого із собою не приносять. Ніхто нікого не питає: чи хочеш ти прийти в цей світ. Народившись, мимоволі підкорюємося закону зростання. Навіть малюкам потрібно прикладати зусилля для того, щоб покликати маму, навчитися ходити, говорити. Всі діти ходять до школи і навчаються, але мають різну успішність, бо кожен є індивідуальністю. Знайти себе в житті, розвинути даний Богом талант — завдання кожної людини, яка народилася на світ.

Покидають люди цей світ так, як і при народженні — нічого з матеріальних здобутків забрати не можуть. Хоча за життя кожен перебуває у різному матеріальному та духовному стані. Чому така нерівність? З першого погляду можна побачити несправедливість: хтось народився в Україні, хтось в Африці, а хтось в Америці. Хтось жив у часи рабовласництва, голодомору, війни. Чи могли люди бути щасливими в таких обставинах, коли не було їжі, одягу, тепла? Чи можемо ми почуватися щасливими сьогодні? Усе пізнається в порівнянні...

Комусь за щастя розлучитися, комусь — одружитися. А хтось буде щасливим, коли перестане боліти зуб. Одного хлопчика із Африки вилікували від хвороби. На певний час його забрала до себе моя племінниця Ірина. Вона поїхала на Чорний континент, щоб допомагати дітям, які потрапили в складні життєві обставини. Добре поївши, він запитав у неї: «То це я вже в раю?» Для когось рай — це просто поїсти, а для когось — щоб зупинилася війна. Щоб бути щасливими нам і нашим дітям, потрібно прикласти немало зусиль. Більше того — необхідно навчитися зберігати почуття радості і спокою!

Напевно на землі не було щасливіших людей від Адама і Єви! Їхнє щастя створив Сам Бог. Він дав їм досконалий розум, повне здоров’я, всі умови для життя. Земля й так була дуже гарною, а Бог ще й поселив їх у найкращому місці — Едемському саду. Не було нічого, що могло б засмутити перших людей. Спочатку все було гаразд, Бог приходив до них у прохолоді дня і вони мали спілкування із Самим Творцем, отримуючи безмежну радість від Його любові (книга Буття 3:8). Коли ж Єва втратила почуття щастя? Уперше в житті вона стала почуватися незадоволеною, коли заговорила зі змієм! Щастя було біля неї, як і раніше. Але своєю хитрістю, змій вселив Єві думку: тільки якщо зірвеш заборонений плід, будеш по-справжньому щасливою! Чи отримали Єва й Адам «надумане» щастя? Навпаки — прийшло досі незрозуміле почуття смутку, сорому, вини, і, як результат — Божа кара (книга Буття 4:23).

Коли людина не довіряє Богові, не цінує добра у своєму житті, то в її життя може прийти подібне розчарування. Навіть у життя тих, хто на перший погляд перебуває у досить хороших обставинах — багато людей з радістю помінялися б із ними місцями! Але всупереч усьому такі люди почуваються нещасливо… У чому ж причина? Саме в їхньому розумі, у невмінні цінувати тим, що є! Один чоловік був дуже здивований, коли на Гавайях побачив багато нерадісних людей. Йому здавалося, що там усі мають бути задоволеними і щасливими...

Справді, щастя людини не завжди залежить від обставин, а часто — від сприйняття. Щастя заховане недалеко від нас. Апостол Павло дає добру пораду: «Маючи одяг, тепло, вже будьмо задоволені з того» (Перше послання до Тимофія 6:8). Справді, якщо є їжа, одяг, тепло і дах над головою — то вже є привід радіти. А якщо уважно придивитися і поруч із собою побачити тих, у кого немає всього цього, а потім поділитися з ними, то хороші почуття примножаться. Бо іноді для щастя потрібно зовсім небагато. Навіть проста цукерка може принести більше радості тому, хто нею ділиться, а не тому, хто їсть. Турбуватися про когось — це ключ до щастя! Усім властиво мріяти про особисте щастя. І це прекрасно. Але не потрібно забувати, що справжня радість — не в егоїзмі, а в любові до Бога і ближнього. Бо воли ревуть, хоч і ясла повні…

Ірина Губеня                                                                               

 



Додати коментар

Пожертвувати