Не будьте дітьми!
Християнське життя — це безперервне духовне зростання. У нас із плином часу повинні відбуватися позитивні зміни нашого характеру, пізнання Бога, набуття знань та мудрості, ріст віри та освячення… Бог порівнює це до природного процесу дорослішання людини. На превеликий жаль, далеко не всі розуміють те, що потрібно виростати. Деякі живуть лише згадками про момент свого духовного народження, першої зустрічі з Богом. А тому не дивно, що через роки, а то й десятки років залишаються такими ж, як у день, коли повірили в Бога, — примхи, плітки, сварки, гордість, амбіції та егоїзм шлейфом тягнуться за ними.
Як доросла людина відрізняється від дитини, так і період духовної зрілості християнина має чітко визначені ознаки, які його відрізняють від духовного немовляти. Є певні критерії поведінки, за якими можемо робити висновок щодо рівня нашої духовної зрілості.
Усе, що складає основу нашої віри, стосунків із Богом та служіння Йому й людям, бере початок із Слова. Автор послання до євреїв розпочинає так: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина…» (Євр.1:1–2). Він стверджує, що Бог говорив до Свого народу часто і різноманітно. Таким є Його бажання. Чому ж не багато-хто може похвалитися сьогодні тим, що часто Його чує? Чому, коли є Біблія чи не в кожному домі, не всі по-справжньому розуміють Бога? Це може бути викликано двома причинами: Бог перестає говорити через те, що не бажають Його слухати й належно реагувати на сказане Ним, або люди просто стають неспроможними почути Його, розпізнати голос Господа, зрозуміти Його.
У контексті цього ж послання автор робить відступ та вказує на прикре становище християн: «Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові праведности, — бо він немовля. А страва тверда — для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр.5:11–14).
Розуміти Бога та реагувати на добро та зло на рівні виробленої звички, інтуїтивно, природно — це результат досвіду тривалих взаємостосунків із Господом. Адже тільки в безпосередній близькості до Нього — у постійному читанні Слова Божого та молитві може сформуватись така здатність. Мабуть, багато-хто пригадує свої перші кроки в християнському житті, коли їх потрібно було робити обережно, невпевнено, зі сторонньою допомогою, вивіряти, обдумувати, випробовувати на правильність тощо. Адже ми тільки вчилися розпізнавати між праведністю та гріхом. Той, хто має постійні проблеми з розпізнанням добра й зла, — недосвідчений у слові праведності, не здатний навчати інших, потребує, щоб його постійно наставляли, а тому є немовлям.
З аналогічною ситуацією апостол Павло зіткнувся в Коринті. Він писав: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно… І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я вас годував молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по людському робите?» (1Кор. 2:14; 3:1–3). Він знову заявляє, що має бажання та спроможний розкрити християнам глибокі істини, які він називає твердою їжею, але вони немовлята (тілесні). Буває, бажання людини не відповідають її можливостям, або навпаки — можливості не підтверджуються бажаннями. Часто те, що ми хотіли б зробити, стає для нас неможливим, бо для цього не вистачає сил, коштів, знань, певних ресурсів тощо. Це свідчить про нашу неспроможність. Інколи в нас усе є для тих чи інших дій і навіть маємо бажання це робити, але розуміємо, що вони не відповідають основній меті, не дадуть користі, не досягнуть бажаного результату або ж будуть неправильно сприйняті — і це говорить про їхню недоцільність. Щось таке часто трапляється у стосунках між батьками та дітьми. Батьки часто обмежують дітей у їхніх бажаннях та забаганках, коли можуть без труднощів їх задовольнити.
Апостол бачив у християн чітко виражені ознаки духовного немовляти — заздрість та суперечки, які не дозволяли йому навчати на тому духовному рівні, на якому бажав він. Згодом в цьому ж листі він напоумляє коринтян: «Браття, не будьте дітьми своїм розумом…» (1Кор.14:20). А це означає, що дорослішання відбувається не автоматично, не саме по собі, а згідно з нашим бажанням, рішенням та зусиллями.
Про ще одну ознаку духовної незрілості апостол Павло згадує в своєму посланні до ефесян (4:11-15): «І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос».
Коли віруючим не вистачає євангельських знань, то вони сповнені вагань, сумнівів, непостійні в поглядах, нестійкі в переконаннях і, як правило, захоплюються фальшивими вченнями, красномовністю вчителів, а не Словом Істини, основами Слова Божого. Таких людей апостол називає малолітками. Тому крізь його вчення звучить заклик: «Не будьте дітьми!»
Християни не повинні бути схожими у своєму духовному житті на дітей — необізнаних, невмілих, недосвідчених, яким постійно потрібна стороння допомога, які заздрять, сваряться та не можуть зорієнтуватися й визначитися у своїх поглядах. А для цього потрібно правильно використовувати відведений Богом час.