Нові п’ятидесятники в Росії
Нічого приємного не має в тому, коли о 4-й ночі з теплого вагона вийти на перон безлюдного вокзалу й почути під ногами: «Тр-ри, Тр-ри» – це так російською скрипить сніг. Але що може бути приємнішим, коли глухої ночі тобі назустріч поспішає людина, і ти раптом упізнаєш друга – виявляється, тебе чекали.
А вранці маленький Апсетаров, дворічний син Яна, розказував нам про своє життя й демонстрував малюнки про тата й маму – ну геть схожі. П’ємо чай і в порожньому домі молитви молимося. «Нам зараз основне – правильно крісла порахувати, щоб не було більше п’ятдесяти… Бо коли більше, то… всяке може бути. До п’ятдесяти людей ми можемо збиратися як окрема група «лиц по интересам». Так формально ми іменуємося…» До речі, ця ж сама ситуація і в інших церквах – не більше п’ятдесяти людей може бути зібраними, враховуючи дітей.
Зелений Дол з високого берега Волги не зелений, а біло-зелений. Сосновий ліс разом із березами створюють біло-зелену канву краєвиду.
По дорозі завертаємо в Звенигово, така мелодійна назва містечка. Снігова чистота, а на морозі ледь чутно дзвенять голками хвої високі «мідностовбурові» сосни біля приміщення дому молитви, та й не тільки. Містечко заховане в сосновому бору. «Схоже, що наше служіння тут закінчується, є невеликий дім молитви, нові люди в церкві, готуємо служителів… Неподалік є ще одне містечко, у далекому минулому там була церква… Часи сталінізму зруйнували все, що можна було зруйнувати, але думаю, що церква відновиться…» – ділиться думками Володимир Б.
Місто поволі залишається за нами. За стінами багатоповерхівки лице В. Леніна, викладене червоною цеглою в стіні з білої цегли на висоту всіх п’яти поверхів, проводжає нас… Чогось думка промелькнула: а що, коли приймуть росіяни закон про декомунізацію, як тоді портрет демонтувати? Не розвалювати ж стіну? Утім, це відбудеться не скоро, судячи по червоних прапорах, передвиборчих біг-бордах із Леніним, Сталіним і їм подібним із закликом: «Станем под великие знамена Октября». Ось така реінкарнація комунізму в російській глибинці.
Наша подорож далі, до Червоного міста, а простіше – до Йошкар-Оли, знаменитої тим, що там час від часу Господь із учнями з’являється…
Микола Синюк, msynyuk.in.ua