Підкуплені свідки

26.04.2019
1
55

…І дали сторожі чимало срібняків (Євангелія від Матвія 28:12).

Гроші... Куди не поткнися, всюди потрібні гроші. Без них — ну ніяк: ні хлібини не купиш, ні одягу, ні за тепло не заплатиш. Великі гроші відкривають великі можливості матеріальних благ. Смачна їжа, вишуканий одяг, круте авто, подорожі, свята, бенкети, роблять миті життя веселішими!

«Не все можна купити за гроші» — навіть діти знають, що за них не можна купити справжньої дружби, сім’ї, щастя. За гроші, хіба що, можна зрадити ці цінності.

Найганебніший випадок в історії всього людства, пов’язаний із грошима, стався в Ізраїлі. Як можна було так вчинити?..

Коли поховали Ісуса Христа, за згодою римського намісника Пилата до гробу поставили вартових, щоб стерегли Його Тіло. Гріб навіть опечатали, бо ж Месія передрікав, що на третій день воскресне.

Пророцтво збулося, і рано-вранці, коли піднімалося сонце, Ісус Христос воскрес! Сторожа попадала на землю як мертва! Коли ж усвідомили, що сталося, побігли в місто і розповіли тим, хто ставив їх на варту.

На очах варти сталося найбільше, найважливіше чудо, яке тільки могло бути на землі — чудо воскресіння Ісуса Христа! Саме їм пощастило його побачити на власні очі!

І як вони відреагували на це явлення Божої сили та слави? Бувши свідками воскресіння, вони проміняли правду на гроші! Проміняли благодать на матеріальний зиск! Замість: «справді воскрес!» стали розповідати: «коли ми заснули, то прийшли Його учні і вкрали тіло Ісуса».

Сьогодні такий обмін став звичним. Не для багатьох правда залишилася цінною та бажаною. Особливо правда про воскресіння. Бо якщо Ісус істинно воскрес — це означає перемогу над злом, над смертю, над дияволом. В Його воскресінні заховане наше вічне життя! Хіба є щось цінніше, ніж право бути в Його Небесному Царстві?!

Поведінка сторожі є яскравим доказом того, що не чудеса змінюють ставлення людини до Бога, а віра. А якщо немає любові до Нього, то і чудеса не поможуть...

«Тож віра від слухання, а слухання через слово Христове» (Послання апостола Павла до Римлян 10:17).

Ірина Губеня



Імя: Валерій Мишалов

Сегодня в 01:33

ВІДПУЩЕННЯ

В недавньому випуску християнської газети «Голос надії» побачив замітку із назвою «Підкуплені свідки» від 26.04.2019 р. Найперше, що потрапляє на очі,- це досить виразний малюнок із позначкою «Роздуми», в якому відображена подія підкупу грошима вартових, що стерегли гробницю з похованим тілом Христа. Далі йде невеликий вступ, після чого одразу дається цілком категоричне судження:
«Найганебніший випадок в історії всього людства, пов’язаний із грошима, стався в Ізраїлі».
Виникає перше питання: кому сьогодні приємне таке судження? Мабуть ідеологам терористів, що не бажаючи миру, після Дня пам'яті жертв Голокосту (Йом а-Шоа) здійснили масовані обстріли території Ізраїля, з приводу чого МЗС України висловило рішучий протест.
Виникає друге питання: чому саме в цьому виданні отакі «роздуми» знайшли те місце, де можна публічно висловлювати своє обурення грошолюбством саме у такому форматі?
Складається неоднозначне враження на такі собі роздуми. Але що тут дивного? Як сказав один єврей, батько якого пережив Голокост, у всіх таких роздумах крайнім буде він. Саме так і було передбачено:
Повт. 28:37: "… І будеш жахом, притчею і посміховищем у всіх народах, до яких відведе тебе Господь [Бог]."
Тому доцільно дослідити, чи справді це був найганебніший (!) випадок за всю історію? І ще: «як можна було так вчинити?..»
Справді, «чим серце наповнене, те говорять уста» (Лк. 6:45). Замість того малюнка, що перед текстом, доцільно було б розмістити зображення скриньки з написом на зразок:
«Монета падає
і ваша душа
звільняється від гріха».
В часи середньовіччя, коли все це було, вважалося, що кидають гроші на якісь благодійні справи, на оздоблення храмів тощо. А от взамін за це отримували «повний відпуст» гріхів (indulgentia plenaria). Для євреїв це була мерзота, тому що поняття каяття (на івриті «тшува» — навернення) стояло на чільному місці. При каятті не тільки слід було визнати свою провину, не лише усвідомити свій вчинок і попросити прощення у Бога, але й відшкодувати завдані збитки, так як свого часу це зробив старший над митниками Закхей:
Лк. 19:8: «Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.»
Коли ж гріхи самочинно «відпускаються» за «добрі вчинки», а по суті за гроші, подекуди навіть наперед, за ще не скоєні гріхи, то яке тоді може бути щире каяття? Тим же, хто брав участь у хрестових походах, просто дарувалося «звільнення від дочасних кар». А щоб якось відпрацювати таке «відпущення», для всіх «невірних» застосовувались міри покарання. Зокрема євреям, як «ворогам церкви», хрестоносці ставили ультиматум: «хрещення або смерть».
З різних причин далеко не всі тоді підтримали цей злочинний ультиматум. Дехто навіть подавав голос на захист євреїв, закликаючи «поборників віри» утриматися від насильства. Але той голос для тих, хто вже встиг прийняти таке «відпущення», був за ніщо.
Деякі «визволителі Гробу Господня», стрімко прямуючи на Близький Схід, опинились на Святій Землі, де вчинили немало насильства, доки султан Салах ад-Дін, що переміг хрестоносців, не закликав євреїв повертатися до Єрусалиму.
Деяким грошолюбам із нашитими хрестами заради порятунку довелося заплатити викуп. Зате інші носії хреста, маючи при собі свідоцтва про «відпущення» та сповнені ідеєю обурення і гніву на «ганебних лихварів», були невблаганні. Про верховенство права годі було й казати: не доведені провини поспіхом перекладались на всіх, бо вся наперед визначена вина була саме в приналежності до народу Ізраїля. За свідченнями тодішніх хронік, лунали заклики на зразок: «Доки євреї не охрестяться, не зможе піднятися війна у славу Господа».
Це був віддалений наслідок того, що свого часу почуте слово Боже нізвели до слова людського з усіма проявами гріховного людського духа, «коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають» (Євр 6:6).
Яким же був наслідок таких хрестових походів для єврейства? Дуже сумний у всіх відношеннях. На жаль, у пам'яті єврейського народу такими акціями закріпилося саме те, до чого колись тільки прагнули свого часу первосвященики та старійшини, що чинили тиск на вартових давати вигідне для них неправдиве свідчення, що ніби тіло з гробниці вночі, коли вони спали, вкрали учні Христа.
Мт. 28:15: "І, пронеслося слово оце між юдеями, і тримається аж до сьогодні."
Що могли думати євреї, коли бачили перед собою людей із хрестами? З одного боку їх знали саме такими, які вони були, а з іншого боку знали про те, якими їх виставляли їхні же натхненники — ніби як учнів Христових. До того ж у єврейській пам'яті дотепер залишилася згадка про страждання та героїзм тих, хто попри все під час погромів не зрадив віру батьків. Залишилися свідчення про тих, які на виду своїх ворогів із зневагою до смерті сиділи, покрившися молитовними покривалами. Про них потім казали, що ті не хотіли тікати, щоб цим самим купити собі життя, бо за більше вважали ласкою Божою отримати той вінок праведности, якого дасть Господь, Суддя праведний, про що також писав Тимофію апостол Павло (2Тим 4:8). Тому у синагогах згадуються муки та подвиги мучеників замість того, щоб подивитись на подвиг Того, Кого прокололи (Зах. 12:10).
Саме на народних стражданнях, у бідах і тривогах, під загрозою знищення, на цій основі будувався народ, але робили це як ті будівничі, що не відаючи відкинули надійний наріжний камінь, наспіх замінивши його звичайним, тоді як у пророчому слові написано:
Іс. 28:16: «Тому так Господь Бог каже: «Ось я кладу в основу камінь на Сіоні, випробуваний камінь, наріжний, цінний, закладений міцно; хто вірує, не похитнеться.»
Щоб постійно мати у своїх роздумах вірний напрям думок, щоб не хитатися у роздумах, слід постійно мати у фундаменті своєї віри надійний наріжний камінь, тобто у всьому покладатись на Спасителя, «щоб приносити жертви духовні, ПРИЄМНІ для Бога через Ісуса Христа» (1Пет. 2:5). Одразу слід прийняти те, що на тому місці, де було написано: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський"; за всіх винуватців та причетних до цього, Господь Ісус явно сказав: “Отче, ВіДПУСТИ їм, не знають бо, що роблять.” (Лк. 23:34).
Якщо віримо у силу цих слів, то вже тим самим близькі до пізнання сили воскресіння Господнього та ціни спасіння. А от для самого пізнання треба справді змінювати у собі напрям думок, дивлячись в першу чергу не вниз — на земне, а вгору — на небесне, так як це зробив один з розіп'ятих розбійників.
На жаль, у роздумах про підкуплених свідків винесено такий висновок, що скоріш нагадує присуд:
«Бувши свідками воскресіння, вони проміняли правду на гроші! Проміняли благодать на матеріальний зиск!»
В цьому нема нічого дивного: який засновок, такий і висновок. Насправді, у поведінці сторожі теж нічого дивного не було. Вони ще не були учнями Ісуса Назарянина і мабуть не обіцяли Богові жити у доброму сумлінні, а намагались виконувати ті обов'язки, які тоді на них поклали. Так, вартові пережили землетрус і зовні, і всередині себе самих, «ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь» (Мт. 28:2). Вартові були насмерть перелякані: «затряслася сторожа, та й стала, як мертва» (Мт. 28:4), тоді як побожним жінкам було сказано, що Ісуса тут немає, бо Він вокрес.
Якщо ж навіть в учнів, що входили у гробницю, були труднощі, «бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих» (Ів. 20:9), то чи могли тоді розуміти вартові більше від того, що в гробниці немає тіла? Вони явно не знали сили воскресіння, зате добре знали жорстокість царя Ірода, що підтвердилася, коли той після допиту звелів стратити в'язничних сторожів, бо не знайшов у в'язниці апостола Петра, якого перед тим вивів назовні ангел Господній.
Тому вартовим, що були приставлені до гробниці, помимо надання значної суми грошей ще й натякнули на сумні обставини, що їх чекали на випадок відмови, бо мабуть тоді охоронцям було не до грошей. Інша річ, коли Симонові із Самарії, що вже хрестився, захотілося за гроші отримати духовну владу, апостол Петро промовив: «Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші!» (Дії 8:20).
Отже, чи потрібно казати про благодать, яку нібито вартові вже встигли проміняти на гроші, коли насправді благодать для них на той час ще не відкрилася? Така можливість з'явилася, коли прийшов час благодатний. Тоді, можливо, дехто з тих, хто ніс варту біля гробниці, почув правду про воскресіння та розчулився серцем на слова закличної проповіді апостола Петра:
«Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на ВІДПУЩЕННЯ ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш.» (Дії 2:38,39).
А народові апостол роз'яснював, чому було сказано: «Отче, ВіДПУСТИ їм...”
Дії 3:17-18: „А втiм, я знаю, браття, що ви, як i князі вашi, зро­били це через невiдання. Бог же, як провiстив устами всiх Своїх про­рокiв постраждати Христу, так i зробив.“
Те покривало з сердець, що закриває благодать, знімає Христос. Тому диякон Стефан, що був сповнений віри, коли його каменували, „упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив...“ (Дії 7:60).
На тому місці, де постраждав Стефан, був присутній Савл, але коли відкрилася йому Христова благодать, коли вже знав, в Кого увірував, він став „проповiдником, i апостолом, i вчителем язичникiв“ (2Тим. 1:11).
Покривало знімалося тоді. Покривало знімається й сьогодні. Перш ніж виносити судження про те, що сталося в Ізраїлі, варто зосередитись на слові „ВІДПУСТИ“, бо всю відповідальність за те невідання, яке сприяло тому, що відбувалося на місці страти з подальшими наслідками, взяв на Себе Господь (Іс. 53:10), не знімаючи з кожного відповідальності за свій особистий вибір життя і навіть за кожне слово: „за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!“ (Мт. 12:36).
Через служіння апостола Петра, через служіння диякона Стефана та інших мужів Божих і побожних жінок, з багатьох тоді знялося оте покривало і зворушились серця. Це була робота Святого Духа, яка приносила плід:
Дії 6:7: „І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі.“
Взагалі, треба навчитись відрізняти те, що було РАНІШЕ від того, що сталося ПІЗНІШЕ, щоб краще нести свою відповідальність за те, що є СЬОГОДНІ та зуміти возревнувати вірою за те, що станеться ПОТІМ, коли перед приходом від Сіону Спасителя (Іс. 59:20; Рим. 11:26) на мешканців Єрусалиму пізнім дощем зіллється Дух ласки та благання, Дух милості і молитви, Дух благодаті і розчулення (Зах. 12:10).
А на питання „Як можна було так вчинити?..“ відповідь проста: „бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави“ (Рим. 3:23). А далі написано: „але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі“ (Рим. 3:24).
Неприпустимо без дослідження намагатись самому робити якість категоричні висновки, особливо негативні, і особливо щодо тих людей, які були у місці, де того часу зійшлося все світове зло, за яких Господь Ісус тоді заступився і помер, як і за кожного грішника. А ще краще порівнювати себе не з кимось, а зі Словом Божим, бо дійсно „віра від слухання, а слухання через Слово Христове“ (Рим. 10:17). Тоді все стане на своє місце. Зникне багато зайвого. Зникнуть всі підстави накладати своє або чиєсь бачення на Божий вибір (Рим. 11:25,28). Зате увійде у звичку висловлюватись скромно, у міру віри, уникаючи тим самим осудливих епітетів, особливо там, де для цього немає місця.
Взагалі, щоб не було причин для подібних спалахів невдоволення, краще сповнятись бажанням пізнавати коріння своєї віри та благословляти всі Божі обітниці спасіння, як стосовно себе (Еф. 2:8-10), так і щодо громади ізраїльської, до якої „стали близькі кров'ю Христовою“ (Еф. 2:11-13):
— щоб проявити нелицемірну любов, любов Христа, до тих, хто через покоління несе у собі не тільки душевний, але й духовний тягар; травму, яка до сих пір не загоїлася;
— щоб тією ж милістю, якою помилувані, воздати тим, на яких покладено невідмінні Божі дари та покликання (Рим. 9:4,5; 11:29);
— щоб ту благодать, якою спасені, явити тим, які й по сьогодні „за вибором улюблені ради отців“ (Рим. 11:28).
Тему противлення грошолюбству можна цілком нормально розкрити за принципом „корінь усього лиха — грошолюбство“ (1Тим. 6:10). Але якщо вже торкатися теми Ізраїля, то тут слід бути особливо уважними, щоб не зневажати Духа благодаті, але любити те, що ПРИЄМНЕ для Господа:
Іс. 52:7: „Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: Царює твій Бог!“
— Валерій Мишалов, 18.05.2019.
P. S. За свідченням, яке опублікував Роман Савочка (www.romansavochka.com), у 1941 році, коли гітлерівці зайняли селище Степань, що у Рівенській області, пастор помісної церкви християн віри євангельської узнав про масове мародерство у єврейському кварталі, мешканців якого запроторили у гетто. Ризикуючи бути розстріляним, пастор, узявши Біблію, пішов у той квартал переконувати грабіжників у тому, що їхні дії не просто гріх, але прокляття і що за це будуть наслідки. Тим більше, що серед населення була думка, що євреї ніби своє отримали за те, що розіп'яли Христа і майно їхнє ніби вже нікому не належить.
Цей благословенний пастор зачитував людям місця з Біблії. Пастора підтримали його помічники, відгукнулася церква, яка почала молитися за єврейський народ. І немало людей в тому селищі, пройшовши через роздуми, все ж вирішили утриматися від грабунків, а ті, хто злегковажили, в подальшому справді відчули певної ваги наслідки, подібні до того, як легковажному вавилонському цареві Валтасарові було відкрито пророком: „зважений на вазі, і знайдений легеньким“ (Дан. 5:27).
Невже так важко хоча б утриматися від усяких легковажних та бездоказових порівнянь? А ще краще про них взагалі забути. І навіть тоді, коли так вже хочеться викласти певну достовірну інформацію, слід наперед оцінити, у який спосіб вона подається, на яку аудиторію потрапить та прорахувати у що воно обійдеться. Адже те, що в малому обсязі сьогодні є у роздумах, у подальших обставинах може відгукнутися в більшому: тільки от якого гатунку буде воно?

Додати коментар

Пожертвувати