Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати

31.01.2021
0
51

Якось, читаючи 11 розділ Євангелії від Івана, у якому йдеться про смерть і воскрешення друга Ісусового Лазаря, я звернув увагу на слова апостола Хоми: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати» (Iв.11:16). Дивно, Хома зібрався вмирати, а ще недавно він разом із іншими апостолами хотів царювати в Ізраїлі разом із Ісусом. Вони бачили чуда, здійснені Господом, чуда оздоровлення, очищення, звільнення й воскресіння  і не сумнівалися в Його могутності. Ще трошки – і Він зацарює. І навіть сперечалися, хто сидітиме праворуч та ліворуч від Ісуса в Царстві Його.

Але виявилося, що їхній Господь може бути слабким, що Він вразливий. Його в Єрусалимі хотіли каменувати – і Він не покарав злочинців, а, можна сказати, утік, «на той бік Йордану пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебував» (Iв.10:40). Учні переживають когнітивний дисонанс: могутній Ісус, могутній Христос уникає бою, ховається – як таке може бути? Значить, його можуть убити. А якщо Його вб’ють – то прощавайте мрії про царювання. Невже це може бути? Як важко з цим згодитися! Як воно протирічить тому, що вже склалося в ї розумі, у поняттях!  О який болючий час переоцінки обставин, переоцінки ситуації, час ламання власних стереотипів, час прощання зі своїми мріями, час, коли ти оцінюєш свої мотиви, бачиш, які вони насправді – не завжди чисті, не завжди безкорисні, – і розумієш, що тобі не уникнути доленосних рішень!

Перебуваючи з Ісусом «по той бік Йордану», учні почули новину, що помер Лазар у Віфанії, яка близько Єрусалима, і Ісус збирається туди йти. Учням незрозуміле рішення Ісуса. «Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?» (Iв.11:8) – здивовано запитують Його. Вони вже десь змирилися з тим, що Ісуса можуть вбити, але все-таки надіялися на Його людський глузд, що Він не буде наражатися на небезпеку, – а тут знову таке суперечливе рішення: йти туди, де можуть убити.

Виявляється бути з Христом – це не тільки бачити Його чуда, бути свідком оздоровлень, звільнення від демонів, воскресінь, не тільки їсти чудесні хліби й рибу, пити не менш чудесне вино й насолоджуватися Його славою та надією на близьке владарювання в Його Царстві. Бути з Христом – це й страждати разом із Ним, це ховатися від переслідувачів, це й небезпека бути закиданим камінням, бути вбитим.

Усі учні постали перед рішенням, що їм робити далі: покинути Ісуса та якось уникнути небезпеки, чи піти з Ним – і розділити його страждання. Хома, сказавши: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати» (Iв.11:16), висловив загальне рішення – що б не було з Ісусом, ми залишаємося з Ним. Вони, переступивши через страх, виявили вірність, покірно пішли за Ісусом у Віфанію, щоб померти разом із Ним. Але там вони побачили Божу славу, яка була явлена у воскресінні Лазаря. Там вони причастилися Христової Божественності – і їхня віра зміцніла.

Часто й нам не зрозуміло, чому Христос веде нас у те чи інше місце. Здається, не грішив, але захворів, здається, був Господу вірний – а тут біль, а тут втрата. Людська логіка підказує, що має бути добре, ось так, а вийшло зовсім по-іншому. Але саме в такий час нам відкривається якась істина, яка змінює напрямок наших думок, наше мислення, розуміння ситуації та обставин, зрештою самих нас і людей навколо. Саме в такий час ми постаємо перед рішення: шукати свого шляху чи йти далі за Христом. І коли ми вирішуємо, як Хома: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати» – і йдемо за Господом, чого б це нам не коштувало, то цього рішення стає достатньо, щоб отримати Божі благословення. Нам відкривається Божа слава – і ми переходимо з віри у віру.

Василь Мартинюк

 

 

 



Додати коментар

Пожертвувати