Як говорити з дітьми про смерть?

Майже всі діти переживають страх перед смертю. Це стається тому, що навіть дитина передчуває людську смертність. І їй треба допомогти подолати цей страх. Бо інакше він буде контролювати її життя тривалий час.

Бог створив Адама для того, щоб він жив вічно — якби не впав у гріх. Тобто смерть не мала над ним влади. Смерть — це результат гріхопадіння. Це ворог людини і Бога. У Посланні до євреїв написано, що кожна людина живе зі страхом смерті. Саме тому Ісус прийняв тіло та кров, щоб «смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євр.2:14).

Усі ми — чи то дорослі, чи малі — живемо з цим страхом, який іноді буває сильніший, а іноді вгамовується. Коли діти діляться своїми переживаннями із батьками, то ті часто кажуть: «Навіщо тобі про це думати? Тобі ще рано замислюватися над таким. Ти ще будеш жити довго». Але дитину такі відповіді не задовольняють. Вона має засвоїти інший спосіб мислення — біблійний, щоби бути вільною від страху перед смертю.

Спостерігаючи за своїми дітьми, бачив, що з цим страхом вони починають стикатися вже в 5–7 років. І ми маємо допомогти їм його подолати, щоб вони жили у свободі.

Ось як було це в нашій сім’ї. Мій син якось підходить до мене й каже:

— Знаєш, колись настане момент — і ти помиратимеш. Ти знаєш, як це жахливо?! По-перше, ти перестанеш дихати. Потім тебе покладуть у труну і закопають, як дідуся…

Із цих слів я відчув, що це було перше його усвідомлення скінченності життя.

— Це страшно, — продовжив син. — Але це ще не все. Ти помреш першим, а потім — усі ми.

Я дозволяю дітям розмовляти зі мною на будь-які теми. І сприймаю їхні слова серйозно та серйозно відповідаю на них. Тим більше, що страх смерті — це проблема, із якою стикаються всі люди в ту чи іншу мить. Так каже Писання.

Після синового запитання я зрозумів, що маю залишити все — і порозмовляти з ним. Моя дитина стикнулася з реальністю та стала усвідомлювати її. А я усвідомлював те, що маю допомогти йому стати переможцем у цій боротьбі.

Тому я сказав:

— Так, ти правий, смерть — це жахливо, — бо й справді уява мого сина змальовувала жахливі картини того, як я буду задихатися і як мене закопають у землю. — Біблія каже, що смерть — це ворог. Але уяви собі таке: ти ніколи-ніколи в житті не спав. І ось тобі кажуть, що ти маєш заснути. Твої очі перестануть бачити. Вуха перестануть чути. Голова перестане мислити. А тіло буде лежати, не поворухнувшись, цілих 12 годин. І, до речі, ти будеш повільніше дихати… Що б ти сказав на це?

— Ну, якби я не знав, як це добре спати, то для мене це було б чимось жахливим, — сказав він. — Я б усе зробив для того, щоб ніколи не заснути.

— Але ж те, що ти лежиш, нічого не бачачи, не чуючи й майже не ворушачись щодня, приємно для тебе, чи не так? — сказав я, знаючи, як мій син любить поспати. — І знаєш, чому? Тому що ти розумієш, що вранці прокинешся і будеш почуватися сповненим сили?

— А хіба це щось подібне на смерть? — спитав він мене.

— Так. Тільки ти не зможеш прокинутися від цього сну на цій землі. Коли помер Лазар, якого воскресив Ісус, Господь сказав: «Лазар спить, і Я йду пробудити його». Люди, які не зрозуміли Христа, сказали: «Ну якщо він заснув, то одужає». Ісус їм каже: «Ні-ні. Він помер». Тож Ісус також порівнював смерть зі сном.

Я відчував, що син трохи заспокоївся, але він продовжив розмову:

— А як же щодо закопаного тіла?

— Знаєш, наше тіло — це наче одяг для душі, яка всередині нас. Наша душа — це справжні ми. А тіло — як той старий одяг із плямами та дірками, який ми з тобою нещодавно викинули. Отак і наше тіло з часом зношується. А потім воно зноситься настільки, що Бог скаже: «Усе, досить. Пора його міняти!» От дивись: я тут лежу з тобою, але частина мого одягу на мені, частина в шафі, частина в Мексиці, — туди ми віддавали хороший одяг, який не носили. — А ще якась частина у смітті. Утім я ж із тобою. Так само, коли під час смерті тіла Бог змінить наш «одяг», ми все одно будемо жити з Ним вічно. Тому я першим поміняю свій «одяг», бо він уже старіший, а твій — новенький, тому поносиш його трохи довше.

— Ну тоді це непогано, — сказав син і був уже готовий спокійно заснути.

Як ви думаєте, звідки я взяв цей образ? У апостола Павла (див. 2Кор.5). Тож на наступне синове питання я теж скористався думками з Писання.

— А що далі? — запитав він.

— А далі, одягнувши нове вбрання, яке, до речі, більше ніколи не буде зношуватися, ти зможеш в одну мить переміститися в будь-яку точку. Навіть через стіну зможеш проходити, бо так робив Ісус після воскресіння. І це той одяг, у якому ти можеш прийти у Божу присутність і не згоріти. І в ньому ти зможеш ходити по вулицях зі щирого золота. Це такий чудовий одяг — схожий на той, який буде на Христі, тільки у Нього більш славний. До речі, не забувай, що там нам будуть служити ангели. І тільки в цьому новому одязі ми зможемо зустрітися з Павлом, який так цікаво написав нам про це.

— А з Мойсеєм?

— Також.

— О, а мені дуже хочеться поговорити з Йосипом.

— Добре, ти матимеш таку можливість. Тому що в такому одязі там ходять майже всі.

І коли синок вже засинав, я міцно обійняв його і сказав:

— Синку, ми з мамою там будемо дуже чекати на вас. І коли твій земний «одяг» зноситься і його закопають у землю, а ти заснеш незвичайним сном і прокинешся в новому одязі перед Божим лицем, ми будемо радісно зустрічати тебе. І більше ніколи вже не розлучимося.

— Це чудово, тату, — сказав він і заснув спокійним сном без страху перед смертю.

Сергій Вітюков