Чому на початку нового віку ми, церква Христова, ще перебeваємо у світі? Відповідь очевидна: Бог хоче спасати людей. Ось чому ми проповідуємо, чому мріємо, чому аналізуємо, чому молимося, чому допомагаємо...
Це сталося в 1941 році в м. Степань, де пресвітером п’ятидесятницької церкви був Олексій Савочка. Коли партизани вбили німецьких солдатів, німці, щоб покарати населення, зібрали всіх чоловіків у великій клуні. Ходили чутки, що до вечора їх розстріляють.
Сіємо Боже Слово на Прикарпатті, а саме в м. Калуш та с. Красне Рожнятівського району. А також відкрили дві нові місіонерські точки в с. Дорогів і с. Колодіїв Галицького району.
Провели для дітей в домі молитви вечір християнського кіно, вікторини, ігри. Тема вечора: «Знайти себе — своє покликання». Бог кожного наділив талантами, дарами, щоб ми ними служили один одному, але потрібно виявити цей дар в собі — про це спілкувалися.
Непростим виявився рік, але ми збережені Божою благодаттю. Він дарував усе необхідне для життя і побожності, і навіть набагато більше. Карантинні умови дуже звужують наші можливості, з’являються нові виклики, які змушують замислитися, як рухатися далі.
Літо було обмежене щодо дитячих зустрічей, але ми використали інший метод — волейбол з підлітками, молоддю. У парку біля Дніпра чіпляли волейбольну сітку, брали м’яч — знайомилися, спілкувалися. Практикували такі зустрічі до холодів.
Продовжуємо співпрацювати з центром пробації. Коли став волонтером, мені запропонували дві людини для спілкування. З одним із них вже мали кілька зустрічей. Чоловіку 45 років. Має проблеми з алкоголем. Якось п’яним повертався додому і вкрав велосипед.
Нещодавно зробили вечірку для дівчат. У приготуванні була також задіяна одна з мам. Говорили з ними про ніжність, відданість і про них самих. Усі дівчата прийшли в сукнях, їм дуже сподобалося почувати себе неповторними й ніжними.
Праця йде за своїм порядком. За цей час довелося багато проїхати і послужити. Звичайно, трохи відірвалися від служіння на місці, але бачимо, що і це важливо для Господа. Радіємо можливості служити всюди, де є потреба і можливість.
Через карантин довгий час не міг поїхати на Східну Україну з допомогою для військових. Нарешті можливість з’явилася. Поїздка тривала близько 10 днів. Дорога була дуже важкою через погоду — місцями ожеледиця, бачив багато аварій і смертей.