Валентина Міньковська народилася 1968 року в м. Коростень Житомирської області. Була третьою дитиною в сім’ї. При народженні у Валентини діагностували недосконалий остеогенез — вроджену ламкість кісток...
Я народилася в християнській родині. З дитинства знала, що Бог може зцілювати, адже наша сім’я покаялася через те, що Він оздоровив маму від хвороби печінки. Та коли тяжка недуга прийшла в моє життя, то я віри на зцілення не мала...
Грудень ми максимально присвятили будівництву. За грудень встигли звести стіни дому молитви, зробили дах, утеплили всю будівлю пінопластом, встановили вікна. А вже після свят провели електрику і почали робити опалення.
У січні ми зібрали разом 5 центрів реабілітації Полтавщини і провели служіння подяки Богу. Було багато свідчень братів — як вони гинули в гріхах і злочинах, але завдяки Божій любові і служінню реабілітації знайшли спасіння. Ми плакали і раділи...
Завершився 1 тур міжконфесійного конкурсу «Знавці Біблії». Коли ми про нього дізналися, то заохотили до участі майже усіх дітей недільної школи. Було досить цікаво. Загалом недільна школа працює у звичному режимі.
Надіялись, що приїде молодь із Волині, і ми співатимемо по хатах. Робимо так останні 14 років. Та на ці свята в нас нікого не було. Це було незвично і навіть сумно. Але ми зміцнилися надією на Господа і вирішили привітати людей своїми силами.
Моє здоров’я відновилося після аварії, можу займатися служінням. За цей час я багато благовістив лікарям, поліцейським, потерпілим. Господь занурив мене у справжню скорботу щодо району, де вони живуть — там процвітає гріх у найжахливіших його проявах.
Відвідати притулок для дітей «Любисток» у Полтаві і зустріли там знайомого хлопчика. Він відразу впізнав нас і так пригорнувся, наче до найрідніших людей. Сергій жив у мікрорайоні «Левада», де знаходиться дім молитви церкви «Нове життя»...
Дотримуючись усіх правил соціальної дистанції все ж ходили вітали людей з Різдвом. Мені дуже запамяталися слова однієї жінки: «Я бачу, вас ніщо не зупинить!» Тому що в той день ще й ішов дощ, ми ходили з парасольками, але не здалися.
Коли заходили до одного заможного двору, на воротах був напис «У дворі собака не злий — злий господар». Привітали цього господаря, помолилися за нього і ми пішли далі. Але коли вийшли з наступної хати і виїжджали з вулиці, той чоловік зупинив нас...