Коли люди чують новини про Суми, телефонують і питають: «Як ви там?» Я можу відповісти тільки: «Бог добрий до нас!» Самі по собі ми, звичайно, слабкі. Можливо, давно б опустили руки. Але Божа добрість виявляється щодня, ми продовжуємо довіряти Йому.
Коли почалися бойові дії, в Ірпені під час окупації загинув мій зять. Згодом ще один зять загинув на фронті. На війну пішов і мій онук Кирил. Я молилася, щоб він повернувся живим… Я пообіцяла Богу: якщо Кирил повернеться живим, то укладу завіт із Ним.
Військовий дістав з жилета Євангелію — у прямому сенсі протерту до дірок — і каже: «Це хліб мій насущний, а надія — на Господа!» Ми прямо на площі серед людей обнялися й разом плакали. «Я знаю, що моя душа — вічна, що вона тепер — Божа» — сказав чоловік.
Ми продовжуємо жити в місті Ужгород і служити серед ромського народу. Діти з одної сімʼї просили молитися за маму, бо вона дуже хворіла. Ми з ними помолилися і в суботу побачили маму на зібранні для дорослих. Діти побачили, як Бог відповідає на молитви!
Тривалий час вкладаємо в дітей, результат видно не відразу, але все ж переміни є. «Дякую, що були поруч і впливали на моє життя, — свідчила одна з дівчат. — Коли я різала вени, хотіла скинутись з багатоповерхівки і не хотіла жити — ви врятували мене».
Моє дитинство минуло в інтернаті, оскільки батьків було позбавлено батьківських прав. Нас відвідували волонтери з церкви. Через їхнє служіння до мене промовляв Господь. Я погодився піти в прийомну християнську сім’ю, і з того часу моє життя змінилося.
Провели зустріч «Діти героїв» для тих, чиї батьки загинули на війні або є зниклими безвісти. Бачили посмішки дітей, втішалися, що можемо їх розрадити серед сумних днів. Для Бога немає нічого неможливого, Він здатен преображати людські серця.
На недільні зібрання приходять багато людей. Поступово вони навертаються до Бога. Щосереди проводимо молитовні зібрання, молимося за мир, за захисників, за Божий захист нашого міста. Складно працювати в таких обставинах, проте люди відкриті до Євангелії.
Життя нашої сім’ї дуже насичене, багато що вдається, щось — не дуже. Слава Богу, що ми не одні, а з нами поруч йде Той, хто дає силу, направляє, докоряє, піклується про все необхідне і просто любить. Це наш Господь, слава Йому!
Сьогодні хлопці часто не володіють елементарними навичками чоловічої роботи. У майстерні ми не просто вчимо їх працювати руками. Головна мета — навчити брати на себе відповідальність, бути старанними, здатними попіклуватися про себе та майбутні сім’ї.