Час не йде, а летить, з кожним днем наближаючи нас до вічності. Просимо у Господа сили і мудрості, щоб правильно використати цей час для служіння тим, заради кого ми є тут. Використовуємо усі можливості для поширення Царства Божого в нашій місцевості.
Зазвичай кажуть, що землероб радіє вкінці, коли збирає плоди, а на початку праці в його серці — лише переживання: вродить чи ні? Але я хочу сказати, дивлячись на себе і на власні переживання, що є частка радості і на початку.
Іноді виходимо на вулицю — прогулятися з дітьми або самі — з метою когось зустріти, щоб розповісти про Бога. Молимося, щоб Бог посилав тих людей, які шукають Його, а ми були готові розказати про нашого найкращого Друга і Спасителя.
У попередніх листах ми розповідали, що хочемо зробити в центрі села клумбу у вигляді кошика з фонтаном. Дякувати Господу, ця клумба уже радує жителів села. Почали робити її із своїми синами. І за короткий час все було готово.
Улітку ми провели три дитячих майданчики в різних районах міста і триденний табір на території однієї зі шкіл. В останні літні дні провели свято сім’ї на міській площі. Дякуємо Господу за можливість бути в служінні і бачити Його дію в житті людей.
Я народилася в селі Покащів, а з 1993 живу й працюю в Котові. З 1994 по 2015 рік працювала на посаді директора місцевої школи. У цей період відвідувала євангелізаційні служіння, а в січні 1996 року навернулася до Бога.
Подружжя служителів із Нововолинська Леонід і Ліна Демчуки розповідають про початок праці у Празі.
Я народився 1991 року в смт Рожище Волинської області. У сім’ї я був третім із десяти дітей. З дитинства відвідував богослужіння, але в чотирнадцять років стався момент, коли мого серця по-особливому торкнувся Бог.
Уявіть вісімнадцятилітнього юнака. Він служить в армії, мріє про майбутнє. Але раптом стається трагедія, яка ділить життя на «до» і «після» — коли не бачиш сенсу жити, і самогубство видається найкращим виходом із ситуації...
Дитячий майданчик. Дві дівчинки гойдаються на гойдалках і ведуть неквапливу світську бесіду. "Щось давно ніякого свята не було, — задумливо говорить одна. — Шкода!" — "Мені не шкода", — каже інша.