Ірина Шостак народилася в християнській сім’ї і з дитинства вірила в Божу могутність. І коли прийшли випробування, довелося виявити відвагу та повністю довіритися Богу. «Я буду ходити!» — заявила вона лікарям, що діагностували важку хворобу.
Петро Мартинюк став пастором у 25 років у нелегкий для християн час. Стикнувшись із арештами та штрафами, залишився вірним покликанню. Сьогодні Петрові Дмитровичу 94. Із дружиною Олександрою виховав 8 дітей, має 54 онуки, 105 правнуків та 1 праправнука.
Одного дня ми переставляли шафу в кімнаті і знайшли 10000 брошур італійською мовою. Здивувалися, як можна було забути про них. Але для Саши це був знак, що потрібно їхати в Італію. Вони з братами вирушили в дорогу і побували, зокрема, на Сицилії.
Продовжуємо бути світлом у тому місці, де нас поставив Бог. Час летить дуже швидко і цей факт мотивує завзято виконувати Божу волю, готувати віруючих для служіння та проповіді Євангелії.
Ми знайшли чудову ділянку для дому молитви. Тут перетинаються дві головні дороги, за 100 м ринок, за 500 м автовокзал, за 400 м лікарня. Знайшли номер, набрали, а власник каже: «Усім бізнесменам відмовляв, бо завжди мріяв, щоб там була церква».
На сьогодні протестантська «Церква Божого спасіння» стала основною для наших односельчан через матеріальну й духовну підтримку. Голова нашої ТГ каже: «Ви пастор усієї нашої громади, не тільки села Андріївка!»
Буває морально важко, коли чуєш, як летять шахеди, як їх намагаються збити, коли чуєш вибухи… Це зовсім вже не те селище, яке було кілька років тому. За 30 км від нас — війна, і вона наближається з кожним днем…
Суми в останні місяці стало справжнім військовим містечком. Постійні обстріли, прильоти шахедів, балістики, КАБів, на жаль, стали частиною нашого життя. Нещодавно балістична ракета впала у дворі будинку, де мешкає сім’я з нашої церкви.
Щотижня проводимо молитовні зібрання, дякуємо Господу за своєчасну допомогу. Почали на молитву приходити й біженці, вони бачать результати молитви у своєму житті. Найголовніше, що звучить Боже Слово, і люди спасаються. Це основна причина для радості.
Ми поставили великий молитовний намет, капличку, кавовий апарат, і хлопці частенько навідувалися, щоб попити кави та просто поспілкуватися. Мали можливість помолитися за них, вислухати їхні історії — про сім’ю, про життя, про війну...