«Ніде не почував себе так легко»

30.09.2018
0
30

Хочу поділитися свідченням про те, як проходить місіонерська праця у Карпатах, де я служу. Для початку коротко розповім про моє покликання до цієї праці.

Моя мама навернулася до Господа, коли мені було 6 років. Тож уже з дитячих літ нас виховувала відповідно до християнських цінностей. Проте моя особиста зустріч відбулася в 13 років, саме тоді я зрозуміла наскільки сильно Бог мене любить. В 16 років я прийняла водне хрещення… Після закінчення медичного коледжу не змогла реалізувати себе в Україні, тому виїхала на роботу в Польщу…

Маючи високооплачувану роботу, хороше місце проживання та перспективу для подальшого розвитку, я не отримувала від цього задоволення та протягом тривалого часу переживала внутрішню боротьбу. Розуміла, що це не те, до чого покликав мене Бог. Прислухавшись до цього внутрішнього голосу, я повернулася в Україну, до кінця так і не розуміючи Божого плану… Пройшовши чимало труднощів та переживань, 21 вересня 2017 року я відправилася на місіонерську працю у місто Сколе, де зараз і служу спільно з братами та сестрами.

Моя місіонерська діяльність розпочалася зі служіння дітям циганського народу міста Воловець Закарпатської області. Вони багато в чому відрізняються від нас, але, працюючи з ними, я зрозуміла як сильно Бог любить усіх людей, незалежно від раси чи соціального статусу. Кожна наша зустріч розпочинається з молитви, після якої проводимо біблійний та творчий гурток. Цигани співучий народ, тож ми вивчаємо з ними багато християнських пісень з рухами, які вони легко запам’ятовують та співають потім самі по домівках. Таким чином вони благовістять своїм рідним. На жаль, мало хто з них ходить до школи, тому вивчаємо з ними основи початкової школи. Я бачу як Бог працює над серцями цих людей, бажаючи змінити їхнє життя, вирвати з рабства гріха та ворожбитства. У таборі уже є одна віруюча сім’я, в якої ми й збираємося з дітками.

Протягом півроку проводилися зустрічі з дітьми в селі Верхнє Синьовидне в школі-інтернаті. Сьогодні цей заклад закритий, але ми продовжуємо молитися за дітей та підтримувати дружні стосунки.

Окрім дитячих служінь, ми з місіонерами проводимо євангелізаційні служіння в селі Сможе та Славську, а також у місті Сколе. Спілкуємося з людьми на ринках, вокзалах, зупинках, лікарнях, роздаємо християнську літературу, співаємо, а головне — ділимося Євангелією.

Розпочато працю у місті Турка. Хоча було чимало перешкод. Для проведення недільних зустрічей було орендовано зал музичної школи, але незабаром перед нами закрили двері й відмовили в подальшій співпраці. Не маючи приміщення, ми продовжували збиратися в парку, в кафе... Зрештою дозволили проводити зустрічі в школі-інтернаті, де ми й до сьогодні збираємося та проводимо післятабірні зустрічі з дітьми.

У одній із шкіл Турки було проведено англомовний десятиденний табір за підтримки друзів з Америки. Окрім поглибленого вивчення англійської мови, близько сотні дітей щоденно слухали Євангеліє. Бажаючі старшокласники приходили на вечірні спілкування. Саме під час цих зустрічей я мала можливість ближче познайомитися з місцевою молоддю. Окрім спільного чаювання, спортивних ігор, ми співали, роздумували над життям та обговорювали актуальні проблеми. Поступово молоді хлопці та дівчата відкривали свої серця. Один юнак розповів, що він ніколи раніше не заходив до школи-інтернату, де ми збиралися вечорами. Для нього це місце, як він висловився, було «низьким та огидним». Проте, він став одним із найактивніших учасників наших зустрічей в цьому ж таки закладі. По закінченню англомовного табору він зізнався, що ніде в іншому місці не почував себе так легко, як тут. Він зрозумів, що таке справжня дружба, відкритість в спілкуванні та просто весело проведений час — без спиртного, гучної музики та інших подібних розваг.

Згодом було організовано англомовний християнський клуб «Hello World», створено групу у Viber, а найближчим часом плануємо тематичну зустріч.

Літо у місіонерів — найбільш насичена пора. Протягом цього періоду було проведено пришкільні табори у карпатських селах Явора, Карпатське та Тухля, а також два стаціонарних табори «Вітрила надії». Для мене це були перші табори, де я служила дітям у ролі наставника та друга. Основною нашою ціллю було донести до дітей істину про те, що Ісус Христос є найважливішим скарбом в житті. Усі уроки, ігри, творчі гуртки, зібрання та вечірні спілкування були спрямовані на це.

Також я служила кухарем у таборі «Бухта миру», де протягом тижня ми готували для 130 дітей.

Єва Кормош, Львівська область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати