Чи є хто живий?
Ми з сім'єю вже дев'ять років служимо як місіонери в Хабаровському краї, і протягом п'яти років я виконую також пасторське служіння в церкві «Свята Трійця» м. Ніколаєвськ-на-Амурі. Церква була заснована 25 років тому місіонерами з України, з м. Рівне, за короткий час вона зросла до майже трьохсот чоловік, (тільки 80 осіб прийняли хрещення в 1992 році), але через ізольоване розташування міста місіонерам довелося виїхати, і церква поступово стала занепадати. Місто теж пережило важкі часи, практично половина населення виїхала за останні 25 років. Більше ста людей з церкви виїхали в іншу місцевість, багато хто пішов у вічність, хтось на жаль, залишив Господа...
У 2007 році до нас було пророче слово, що Бог поведе в місця, де не ступала наша нога, і що я буду там благовісником. «Прийдеш на руїни і запитаєш: «Чи є хто живий?». Ми працювали тоді місіонерами в Нижньогородської області, але це слово в точності здійснилося на наступний рік, коли мені запропонували на два роки виїхати на Далекий Схід попрацювати в цьому віддаленому місті. Після молитов і серйозних роздумів, ми з дружиною погодилися. Цей переїзд був нелегким. Але він був від Господа. І це стало абсолютно новою сторінкою в нашому житті. Церква, очевидно, переживала занепад. Багато хто її залишив, в основному служіння відвідували літні люди. Зараз у церкві 70 членів, ми проводимо недільну школу, молодіжне служіння, відправляємо залежних людей на реабілітацію. Молодь, правда, все-одно їде з церкви влаштовувати своє життя в крайовому центрі, оскільки тут важко знайти роботу та й з навчанням проблеми, але ми радіємо, що вони все-одно служать Господу.
Наш перший рік служіння тут завершився підпалом — невідомі двічі вночі підпалювали будинок молитви. Це був старий дерев'яний сільський будинок з піччю посередині. Спочатку він вигорів весь всередині, потім через два дні підпалили дах. Паліїв так і не знайшли, справу було кваліфіковано як теракт. І нам довелося займатися будівництвом — переробляти дах, робити ремонт всередині і з часом робити прибудови для недільної школи. Господь благословив нас, і наш будинок в результаті перетворився з сільської хати в гарну церкву в центрі міста. Як говорить Слово Боже, диявол замишляв зло, але Бог те обернув на добро.
До церкви стали приходити нові люди. Практично щороку ми проводили водне хрещення, люди отримували хрещення Святим Духом. Через чотири роки мене рукопоклали на пастора церкви, і замість двох років ми працюємо тут уже дев’ять.
Місцевість дуже красива, але безлюдна, найближче до нас місто знаходиться на відстані 600 км. Це Комсомольськ-на-Амурі. І найближча церква там же. Дорога туди ґрунтова (є тільки 100 км асфальту) через тайгу, часто на ній зустрічаються ведмеді, і колеса машини не раз розриваються на шмаття на гострих каменях. Іноді проїхати дуже важко, а часто — практично неможливо. Коли замітає снігом, дороги немає. У нашій місцевості, взагалі, дуже багато снігу, зима довга — з жовтня по травень, і, часом, дуже холодна. Температура опускається до -30, -40 градусів. І дуже ускладнює життя відсутність моста через Амур. Дістатися до міста можна тільки на платному поромі або по льоду. Але поки лід не став восени, або не пройшов навесні, — переправи немає. Тому і продукти дорогі і паливо дорожче. Кожен привезений кілограм дорожчає на 10 рублів. Мішок цементу стає в три рази дорожчим, поки доїде сюди.
Спочатку було важко звикнути, але тепер місцевість для нас стала майже рідною. А людей ми тут дуже полюбили. Є ті, які повернулися до церкви після нашого приїзду, і зараз служать Господу. Церква зміцніла, хоча все-одно ізольованість дає про себе знати. Важко вибратися на конференцію або спілкування, тому що дорога в крайовий центр дорога і довга. Але, слава Богу, останнім часом до нас частіше стали приїжджати гості! Кілька років ми ведемо роботу з крайовою молоддю, проводимо семінари, зустрічі, конференції, молодіжні табори. І вдячні Господу, що молодіжне служіння в краї виходить на новий рівень.
Я вступив на навчання в магістратуру Євангельської теологічної семінарії, яка з Києва організувала виїзні сесії до нас у Хабаровськ. Це стало великим благословенням особисто для мене, хоча навчання виявилося дуже непростим. Зараз готую дипломну роботу про роль пастора у внесенні змін у церковній громаді. Ми також з радістю приймаємо участь в таких крайових проектах як біблійна школа, що випускає місіонерів і помічників пресвітера, а також активно поширюємо в місті і краї газету «Доброе Слово для тебя», націлену на досягнення людей Євангелієм. У нашому краї і на Сахаліні роздаємо близько 50000 примірників газети щороку, організуємо її друк і доставку.
Зараз наше бачення — досягати людей за допомогою домашніх груп, залучаючи до цієї роботи членів церкви. Я бачу плоди цього підходу і хочу розширювати цю роботу з Божою допомогою. Люди дуже відкриваються в домашньому спілкуванні, задають питання, приходять потім на недільні служіння. До того ж це хороша можливість залучити братів і сестер з церкви.