Чорний пакунок з єврейського гетто
Історія мого батька

31.10.2017
0
144

Маленьке містечко Степань, у якому народився мій батько Михайло Савочка, до 1939 року було в складі Польщі. Із семи тисяч населення половину складали євреї. Моя мама пам’ятала, що весь центр займав єврейський квартал. Усі євреї жили поряд один із одним, і більшість будинків були розташовані так, що з одного боку дому був магазин, а з другого – житло. Більшість євреїв не знала української мови, оскільки розмовляла на ідиш. В основному займалися торгівлею. Вони їздили у Варшаву й привозили звідти речі, які потім продавали чи обмінювали на продукти. Моя мама, коли була малою, ходила й міняла в них картоплю та яйця на інші товари. Старовинна фортеця посеред міста була переобладнана під синагогу. Всі люди жили мирно, поки не почалася війна...

Передчуваючи недобре, євреї стали роздавати своє майно надійним людям на зберігання. Один торговець продуктами дав моєму батькові різні крупи на зберігання. «Коли весь цей жах закінчиться, ти мені все повернеш, а я в боргу не залишуся», — сказав він. Але з приходом нацистів ситуація ускладнилася. Весь центральний район обгородили високим дерев’яним парканом і зробили гетто... Нікому без дозволу не дозволялося виходити з тієї території й туди входити. Усі зрозуміли, що це надовго, і ніхто не знав, чим це все закінчиться.

У гетто велася особлива політика придушення людини моральними та фізичними засобами. Для цього використовували голод: якщо люди мають мало сил, вони виявляють менший спротив. Дізнавшись про це, мій батько пішов до високого паркану й попросив людей, щоб вони знайшли того чоловіка, який дав йому крупи на зберігання. Коли цей чоловік прийшов, батько запропонував йому, що буде приходити сюди ввечері в певні дні й кидати через огорожу кілька кілограмів крупи. Це було дуже небезпечно… А якщо точніше, то за це могли розстріляти.

Тож мій батько в умовлений час приходив до цього паркану й перекидав через нього пакунок із крупою. Це тривало кілька місяців. Коли закінчилася крупа єврейського торговця, батько став збирати різні продукти в знайомих і приносити їх туди. Так організувалося таємне годування євреїв. І ось одного разу після того, як батько перекинув чергову порцію продуктів, через той самий паркан до нього «прилетів» чорний пакунок. Він його взяв і поніс додому...

Невдовзі батько потрапив у німецький концтабір (правда, проїжджаючи через Угорщину, він на ходу вистрибнув із поїзда, але це вже інша історія). Після цього був радянський концтабір… Він і забув про цей пакет.

В рідний Степань батько повернувся через сім років після цих подій. Невдовзі, у віці 29 років, він зустрів мою майбутню маму, і вони вирішили одружитися.

Після війни одяг та й навіть речі першої необхідності були дефіцитом. Весілля в той час, м’яко кажучи, були скромними, а про одяг я взагалі мовчу: хто що мав, у тому й вінчався. І тут мій батько натрапив на ту передачу, яку отримав з-за високого паркана багато років тому. Коли він розгорнув цей чорний пакунок, то побачив там чоловічий костюм чорного кольору…

Коли прийшов час весілля, мій батько був наймоднішим нареченим в містечку за весь післявоєнний час. На ньому був шикарний костюм, перекинутися йому колись через огорожу з єврейського гетто за сміливі вчинки…

Роман Савочка, romansavochka.com



Додати коментар

Пожертвувати