Дні в дорозі та служінні
Для нашої місцевості час різдвяних свят є гарною нагодою для благовістя, адже серця людей по-особливому відкриті. Тож ми мали чимало різних заходів. Усі святкові дні ми провели в дорозі та служінні — це був неймовірний час проповіді Божого Слова багатьом жителям регіону.
Окрема частина нашої праці — служіння військовослужбовцям, їхнім родинам, удовам та сиротам, сім’ям загиблих. Кожна зустріч, кожна розмова потребує Божої мудрості та відкриття, бо всі ці ситуації дуже делікатні та страшні. Місцеві психологи нерідко самі не витримують, тому спрямовують людей до капеланів.
Непросто відповісти на такі складні і болючі питання: «Чому загинув саме мій син?», «Коли буде інформація щодо мого сина, який пропав безвісти?», «Більше нікого із рідних не лишилося — ради чого мені жити далі?» Непросто вислухати батьків чи дружин, які їдуть на впізнання частин тіла… Часто я й сам потребую часу, щоб відійти від великої кількості горя, що доводиться чути від воїнів та їхніх рідних. Проте ми бачимо плоди — як Бог зцілює серця. Як люди припиняють говорити про самогубство і робити спроби суїциду. Це важка праця, але вкрай необхідна.
Також продовжуємо систематичну працю у школі-інтернаті. Діти, які там перебувають, мають різні долі, але їх об’єднує брак любові і уваги, вразливість, місцями — жорстокість, і водночас — чуйність та відкритість.
Під час наших міні-таборів діти бувають різними — іноді й нечемними. Але вони бачать, що ми готові щиро терпіти особливості їхнього характеру, прощати їхню поведінку, то починають більше і більше довіряти, розповідати про себе, про свої переживання, мрії, страхи та образи. Важко бачити, як діти виростають без батьків, як вони переживають несправедливість і самі можуть бути жорстокими до інших. Це стимулює ще більше вкладатися в це служіння, щоб принести їм відчуття Божої любові та нагадати, що є Батько Небесний, Який полюбив так, що віддав за нас Свого Сина.
Особливо діти радіють, коли ми приїжджаємо на свята. Вони дуже вдячні, що ми покинули своїх рідних, близьких, домашні справи заради них.
Також ми провели дитячі, підліткові та реабілітаційні табори. Майже в кожному таборі по декілька людей виявляло бажання навернутися до Бога і присвятити Йому своє життя.
Мали минулого року водне хрещення. Увірував молодий чоловік із нашого міста.
Іван Онисів, Львівська область, уривок з листа
Продовжуємо благовістити на Стрийщині, служити у місіонерських церквах Сколе, Жидачева, а також у дочірніх громадах. Стабільно відвідуємо школу-інтернат, беремо участь у євангелізаційних заходах, молимося та шукаємо нові способи для поширення Божого Слова.
Наша праця у школі-інтернаті поширилась також на будівельно-ремонтні роботи. Дирекція висловила прохання обладнати в них кабінет кулінарії — таку собі навчальну зону, де діти зможуть вчитися куховарити, що допоможе їм у майбутньому самостійному житті. Для створення відповідного простору потрібно було придбати меблі, кухонне обладнання, посуд тощо. А також — зробити електрику і косметичний ремонт приміщення.
Місія «Голос надії» придбала і привезла потрібне устаткування, а ми з командою забезпечили ремонтні роботи. Процес забрав чимало часу, але поки ми робили ремонт і збирали меблі, постійно мали багато співрозмовників — одні діти змінювали інших. Розповідаючи нам про своє життя, перемоги і поразки, мрії і фантазії. Пригощали нас своїми солодощами. Завжди перепитували чи приїдемо ми завтра і післязавтра.
Мали низку поїздок і служінь на різдвяні свята. У тому самому школі-інтернаті, у Жидачеві, Сколе і Верхньому Висоцьку. А також відвідали з піснями усіх наших членів церкви, знайомих, сусідів. У Жидачеві наша молодша команда місіонерів щотижня проводить зустрічі для дітей їхнього житлового кварталу. Ми відвідали усіх цих дітей по домах.
Нещодавно мені довірили нову посаду — відповідальний за пожежну безпеку в домі молитви Сколе. Нам поставили вимогу дообладнати приміщення церкви пожежними виходами, сигналізацією тощо.
Андрій Сидоров, Львівська область, уривок з листа