Що буде далі?
У розпалі літо — турботи сімейні і церковні, переживання про служіння. Відбуваються різні події — громадські й політичні — як у місті, так і в області і в країні. Багато людей залучені в агітаційні процеси, щоб заробити, отримати допомогу.
Миротворчі рухи на кордоні розмежування відбуваються без урахування військової тактики. І тому бувають непередбачувані наслідки, і люди стривожені. Всі в очікуванні, а що буде далі?
Богослужіння проходять за звичайним графіком. Є постійні прихожани, але без прогресу в бік водного хрещення. А ось члени церкви розкриваються для спілкування, молитви і духовного зростання. Це дуже нас радує. Спочатку вони не могли навіть зрозуміти: як це — Бог триєдиний?
Хоча часи продуктових пакетів позаду, досі бувають претензії, що ми комусь щось недодали, рідко яка людина буває по-справжньому вдячною... Війна робить людей озлобленими. Хоча Луганська область і до війни такою була.
У будівлі, де ми орендуємо дві кімнати для богослужінь, також знаходяться офіси політичних партій. До них на прийом приходить велика кількість народу. У коридорі ми поставили журнальний столик з літературою і газетами. Люди розбирають літературу, і, сидячи в очікуванні на лавочках, слухають як ми співаємо.
До водного хрещення, запланованого на 19 серпня, проходять підготовку двоє наших старших дітей: Святослав і Злата, їм відповідно 18 і 16 років. Свято хрещення за традицією проводимо на природі на березі річки Айдар.
Слава Богу за кожну душу і свободу для проповіді Євангелія. Ми відкриті і доступні. А за 20 км від нас в Луганську — все зовсім по-іншому. Ми чекаємо того часу, коли з’єднаємося разом в служінні.
У кінці липня плануємо провести, як і минулого року, дитячий християнський табір у Щасті. А замість Петропавлівки (10 км від нас) табір відбудеться у Станиці Луганській та Новій Кондрашівці (50 км від нас). До нас приїде молодь і недільна школа із церкви «Відродження» (м. Миколаївка, Слов'янський район Донецької області). Це місто, з якого ми родом. Молимося про початок недільної школи: про дітей і про вчителів.
Дружина моя, Катя, за освітою педагог-дефектолог, навчає дітей на дому. У Слов'янську вона працювала в школі до переїзду на місіонерське служіння. Тепер на Західній Україні за підтримки церков проводяться курси для педагогів і видаються сертифікати «Учитель християнської етики». У нас в Луганській області немає ніде шкіл, де викладається християнська етика. Але ми молимося про пробудження нашого краю, і віримо, що воно прийде. Катя зареєструвалася, і дуже хоче поїхати на ці курси в липні.
Наш старший син, Святослав, закінчив технікум. Хоче продовжувати навчання в інституті. Ми їздили на його випускний (90 км від нас). Всього технікум випустив 160 студентів! Ми сиділи і думали: як шкода молодь! Що їх чекає, які робочі місця? Якщо і далі тут триватиме війна, економіка йтиме вниз і вниз. Вчора бачили таблицю економічних показників — Луганська область остання, навіть Донецька випередила на 4 позиції, хоча там теж війна.
Наша мама, яка живе з нами, повернулася після лікування онкології. Чотири місяці лікарень! Попереду довга трирічна реабілітація, щоб не було рецидиву.
Одного разу моя дружина бачила видіння, ніби ми стоїмо перед полем, а поле — цілина... Купа роботи. Але тут же прийшло усвідомлення: на цілині буває хороший урожай. Треба молитися, трудитися, і дочекаємося! Допоможи Господи!