Я хотів, щоб у моє життя повернулася радість

31.08.2017
0
119

Я народився та виростав у Краснокутську Харківської області. Коли мені було три роки, мої батьки розлучилися, і мене виховувала бабуся. З дитинства я мріяв стати великим спортсменом. Мріяв про значні успіхи в спорті, які б принесли мені достаток, славу й авторитет серед людей. І ця юнацька мрія допомагала мені й рухала мною протягом певного часу. Здавалося, що я буду вести здоровий спосіб життя. Але моя мрія, над досягненням якої я активно працював, не змогла вберегти мене від гріха, який прийшов у моє життя.

Бабуся завжди вчила мене правилам моралі, передавала мені все найкраще, що мала сама. А коли навернулася до Бога, то стала й мені свідчити про Нього. Вона застерігала мене, казала: «Синку, є Бог, Який любить тебе, Який хоче, щоб ти славив Його святе ім’я, є Бог, Який призначив тебе для того, щоб ти в Ньому робив добрі справи». Вона заступалася в молитві за всю нашу сім’ю. Бабуся завжди підтримувала мене в усіх моїх починаннях (я займався тайським боксом), поважала мій вибір та моє бажання стати спортсменом, та ніяк не могла погодитися з тим недобрим, яке поступово вривалося в моє життя.

Я прагнув до висот людської слави й відкидав ті слова, які казала мені бабуся, бо не знав тоді, що Писання свідчить, що вся слава людська – як цвіт на траві, який дуже швидко в’яне, а Слово Господнє повік пробуває.

Я закінчив школу, вступив в університет, досяг певних успіхів у спорті — став спершу чемпіоном Харківської області з тайського боксу, виступав на різних національних змаганнях. Здавалося, я досягаю всього, про що мріяв, проте все одно відчував порожнечу в душі — не було тої любові, яку б мені могли дати батько й мати. Я намагався заповнити цю порожнечу тренуваннями, виступами. Брав участь у боях без правил, які організовувалися в одному з нічних клубів, що відкрився в нашому місті. Це приносило хороший прибуток. Не буду вдаватися в те, як проходило моє життя, але у 20-річному віці став розуміти, що в моєму житті є проблеми. Я мав усе, про що мріяв, — житло, славу, достаток. Але мені бракувало любові. Слова бабусі турбували моє серце: «Сину, Бог любить тебе! Він не хоче, щоб ти займався цим спортом, завдаючи травм собі й іншим. Він хоче, щоб ти служив Йому».

Щоб хоча якось заповнити внутрішню порожнечу, я став уживати наркотики. І з часом відчув, що мені бракує сили сказати тверде «ні» тому гріху, який проник у моє життя. Це був початок кінця моєї спортивної кар’єри. І у 23 роки з молодого перспективного спортсмена я перетворився на молодого безперспективного наркомана й беззаконника. Намагалися якось лікувати мене, якось мені допомогти, але все було намарно. Мій стан дедалі погіршувався — і я не бачив виходу. Це був глухий кут.

І коли обставини склалися так, що мені не можна було залишатися в Харкові, то я змушений був повернутися до бабусі в рідне селище Краснокутськ. Я розповів їй про свою ситуацію, що не бачу виходу з неї. Вона мене спокійно вислухала зі сльозами на очах. Коли я виговорився, вона сказала: «Синку, є Той, Хто дасть тобі свободу. Ісус пролив за тебе Свою кров, і Він хоче змінити твоє життя, щоб ти міг виконати те, для чого Бог створив тебе».

Я не одразу прийняв ці слова, не одразу покорився істині. Спочатку намагався якось сам звільнитися від залежності, але відчував, що не зможу. І якось, коли лежав на ліжку, розчарований у всіх і у всьому, і ставив безліч питань самому собі, намагаючись розібратися зі своїм життям, вирішив покінчити життя самогубством. У цьому звинувачував своїх батьків, які мене залишили, своїх друзів і увесь цей недосконалий світ. Та раптом у моєму розумі зазвучали слова бабусі: «Є Ісус, Який тобі допоможе». І я звернувся до Бога, плакав перед Ним, просив допомоги. Мені в той час не були важливими ні слава, ні достаток. Я хотів, щоб у моє життя повернулася радість.

І того дня, 12 січня 2016 року, Господь почув мене й прийшов у моє життя, принісши впевненість і бажання жити. Він дав мені впевненість у тому, що допоможе мені й звершить те, що почав робити в моєму житті. І Він дав мені бажання їхати в центр реабілітації. Бабуся розповідала мені про цей центр, але я не хотів її слухати.

Упевненість і бажання від Бога дали мені силу піднятися зі свого ліжка й зробити перші кроки до свого нового життя. Я зателефонував бабусі й сказав, що хочу поїхати на реабілітацію. Мене привезли в село Яцинова Слобідка на Полтавщині. У цьому селі не більше п’ятнадцяти хат. Ми їхали до нього через хащі та болота, і я навіть захвилювався й запитав бабусю: «А як мені стане погано, то чи зможе швидка доїхати сюди, щоб мене врятувати?» Бабуся заспокоїла: «Усе буде добре. Ісус про все подбає».

У перші дні я уважно слухав людей, які свідчили про своє звільнення від тої залежності, з якою боровся я, і моя віра зміцнювалася. І вже через чотири дні, коли нас привезли на служіння в церкву «Нове життя» у Полтаві, я щиро покаявся перед Богом. Схилившись на коліна біля кафедри, я щиро відрікався від усіх своїх залежностей, просячи Ісуса Христа увійти в моє життя й дарувати мені свободу. І тоді Бог Духом Святим увійшов у моє серце й повністю звільнив мене від пагубної наркотичної залежності. Там, у церкві «Нове життя», я отримав справжнє нове життя в Христі Ісусі. Я отримав безліч нових друзів, які своїм побожним життям та добрим прикладом показують, що є Ісус, що є те Слово, яке ми повинні нести людям у світ. Тому через певний час я присвятив своє життя для проповідування Євангелії. І нині я вдячний Богові, що Він удостоїв мене бути на Конференції місії «Голос надії», бути в колі тих людей, які теж у свій час переживали певні труднощі, але, незважаючи ні на що, звіщають Євангелію в різних куточках нашої країни та й інших країн.

Михайло Мухар, XXI конференція місії «Голос надії»

 

 



Додати коментар

Пожертвувати