Будь зразком
«У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу, слово здорове, неосудливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас» (Тит.2:7-8).
Життя — це проповідь
У кожного покоління своє покликання. Однак Боже покликання для кожного з нас, а особливо для служителів та місіонерів — бути зразком. Зі слова Божого та з особистого досвіду розуміємо, що бути зразком — не так просто. Проте нам, християнам, важливо цього прагнути, бо ми живемо в час, коли світ дуже уважно спостерігає за кожним із нас. І зазвичай робить він це не для того, щоб нас наслідувати, а щоби підловити на чомусь і потім засудити чи опорочити. Саме тому наш дім, наша сім’я, наше служіння мають бути зразковими.
Сім’я — це наша проповідь, яку читає весь оточуючий світ. Тому не забуваймо, що служіння — це не просто певна роль у церкві. Це стиль життя. Це зразкове життя, яке є єдиним переконливим свідченням у світі, який осуджує фальш і лицемірство. Коли ми живемо так, як проповідуємо, то прославляємо цим нашого Господа.
Христос — досконалий взірець
Ісус Христос показав нам дорогу, якою маємо йти. Кожне Його слово, кожен вчинок є взірцем для наслідування. І коли ми дивимося на Нього, то розуміємо: це досконалий взірець. У Божому Слові написано: «Бо на це ви покликані, бо Христос постраждав за нас і залишив нам приклад». Він залишив зразок, щоб ми пішли слідами його. Апостол Павло, підхоплюючи це, каже: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа». Він не просто казав: «Дивіться на Христа». Він звертав увагу навіть на себе.
Служитель має бути…
Звісно, вимоги до служителів завжди будуть вищими, ніж до членів церкви, бо й написано: «А служитель (єпископ, пресвітер, диякон, місіонер) має бути…» — і далі йде перелік різних рис, якими має володіти ця людина. І ми вибираємо з-поміж себе людей доброї слави, повних Святого Духа, мудрості. І тому, коли дивимося на служителя, то розуміємо, що він має виділятися — зокрема у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті (див. 1Тим.4:12), бо церква завжди чекає кращого прикладу від своїх служителів.
Церква сьогодні потребує не просто красномовних знавців Писання. Вона потребує людей діла, лідерів, які живуть так, як говорять. Бо саме через них росте повага до церкви, розвіюються всякі наклепи та зневіра. І навіть якщо люди хочуть щось знайти проти служителя, не можуть, тому що його життя бездоганне.
Як я вже сказав, світ дуже уважно спостерігає за служителями всіх рівнів, щоби їх дискредитувати. Як зазначено в біблійному тексті: шукаючи щось лихе сказати про них. Люди передивляються проповіді й вирізають із них різні гострі моменти, а потім їх публікують. Дехто схвалює це, дехто засуджує, але для нас із вами це означає тільки одне: треба завжди пильнувати за тим, що говориш. Чи не так? Тому не забуваймо, що кожен із нас — ніби послання, яке читає світ.
Ми не тільки проповідуємо Євангелію, ми маємо жити згідно з Євангелією, щоб нести її слово у світ. Якось одного проповідника запитали: «Скажи, який найкращий переклад Біблії?» Він відповів: «Найкращий переклад Біблії — це переклад моєї мами. Усе, що вона читала, вона перекладала в наше життя, і все, що вона читала, перекладала у своє життя. Вона так жила...» Я думаю, що це досить влучно.
Тож ми маємо бути зразком для людей, щоб навіть наші критики чи опоненти не могли вхопитися за щось. Наше життя — це наша платформа, із якої ми проповідуємо. І якщо ця платформа хитка, то істина, яку ми несемо й проповідуємо, втрачає силу в очах слухачів. Проповідник Джон Пайпер сказав: «Якщо пастор не живе святим життям, то його проповідь — це просто шум, навіть якщо він цитує Писання».
«Живи так, як я живу…»
Коли ми читаємо Боже слово, то можемо простежити, що приклад наслідування не в словах «роби те, що я кажу», а у словах «роби так, як я живу». Павло каже: «Будьте моїми наслідувачами, як і я наслідую Христа», або: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас» (Фил.3:17). Тож ми бачимо, що Павло не відокремлює вчення від практичного життя. Це одне — служитель має бути цільний і в доктрині, і в практикуванні цієї доктрини. Ми не маємо права проголошувати святість, коли самі живемо в гріховних компромісах, бо світ сьогодні дуже легко виявляє будь-яке лицемірство. Нині, як ніколи, його легко виявити, бо ми — як на долоні. Чи не так?
На жаль, сучасна історія знає чимало випадків, коли сильна проповідь була зруйнована гріхопадінням. Один компроміс може зруйнувати наше багаторічне служіння. Ми знаємо безліч таких випадків і на місцевому рівні, і на світовому. Коли я почув про темні сторінки життя Раві Захаріаса, про трагічне падіння цього чоловіка, то був направду засмучений. Цей видатний апологет служив, проводив лекції, писав книги. Утім, коли помер, виявилося, що він вів аморальний спосіб життя. І все його неймовірно успішне служіння було зруйноване: місія закрита, книжки вилучені, абсолютно все надбання зійшло на нуль. Його глибоких книг більше не друкують, його служіння закрите. А все тому, що він пішов на компроміс, ведучи подвійне життя — проповідував добре, але не жив так. І це серйозне попередження для кожного з нас. Важливе не просто наше слово, а наше життя.
Практичні поради
Які практичні поради були б корисними для всіх нас? Насамперед ми маємо жити здоровим християнським життям. Жодного подвійного життя, коли в церкві — один, а поза церквою — інший, вдома — один, а на служінні — інший. Ми маємо бути однаковими скрізь і всюди: удома, у служінні, у праці — у всьому маємо бути людьми без подвійних стандартів. Прозорість — це наш захист.
По-друге, ми маємо більше дбати про свою святість, ніж про популярність. Коли ти живеш праведним життям, то можеш бути непомітним. Але тільки скажи щось неправильне, тільки, як то кажуть, пройди по грані єресі, зразу здобудеш популярність і матимеш перегляди. Але це не наш шлях.
По-третє, підзвітність — це дуже важливо. Це не слабкість — це те, що гарантує нашу безпеку. Тому ми маємо бути підзвітними на всіх рівнях, зокрема й у своєму домі. Тобто коли служитель йде з дому, а дружина запитує: «Ти куди?», то треба пояснити. Бо якщо він каже: «Тобі не треба знати куди, то не твої справи», — це означає, що він ставиться до неї як до рабині, а не як до співспадкоємиці Божої благодаті та подруги, даної Богом. Коли чоловік і дружина — друзі, то вони діляться один із одним, розказують, хто куди йде, куди їде, що має робити. І це нормально, коли твоя дружина знає, що ти робиш.
Четверте — не ідеалізуйте себе. Усі ми, люди, маємо певні мінуси. І важливо зауважити, що сьогодні люди шукають не ідеальних, а щирих. Давид не був ідеальним, але він був неймовірно щирим. І Бог дуже любив це в ньому. І нам Писання каже, що Бог чує молитву щирих.
П’ята порада: пам’ятаймо — наше служіння починається в нашому домі. Біблія каже: «Хто невміло керує домом, не здатен пасти Божу церкву».
Отже, святе життя людини, яка присвятила себе на служіння Богові, — це захист від звинувачень, щоб противник «не мав нічого лихого казати про нас». Противник шукає, що сказати злого, що виставити зле напоказ. Але коли ми тримаємося цих порад, тримаємося Божого Слова, противник буде посоромлений. Тож не даваймо йому приводів.
Ми живемо в небезпечному часі — у часі, коли ми маємо дбати про репутацію Євангелії. Це означає, що слід тримати своє життя так, щоби бути зразком для інших. Це дуже й дуже важливо. Коли ми втрачаємо святість — то втрачаємо Божу присутність. А коли немає Божої присутності, люди стараються її компенсувати різними замінниками. Проте в Божому слові читаємо дуже чітку вказівку: «Спочатку освятіться, — каже Господь, — а завтра я буду чинити чуда. Спочатку наблизьтеся до Мене, а тоді Я наближуся до вас…»
Світ дивиться на служителів як на вітрину церкви. І якщо життя пастора, служителя, місіонера — нечисте, то і вся церква потрапляє під осуд зовнішніх людей. Але коли життя служителя святе, праведне, воно роззброює критиків — і люди дивляться на церкву та прославляють Господа Ісуса Христа. Тому від служителів очікується глибоке розуміння критеріїв постійного особистого духовного зростання. Це не просто побажання — для нас це біблійні стандарти, прописані в Божому Слові. Це те, чим ми маємо жити — і бути взірцем для людей, яким служимо.