Будьте готові благовістити мир!

«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф.6:10–17).

У Посланні до ефесян апостол Павло змальовує воїна — людину, яка хоче воювати проти сил зла або піднебесних духів злоби. Він розповідає, у що той має бути вдягнений. Утім, я хотів би наголосити на взутті. «Взуйтеся в готовність благовістити мир», — каже апостол.

Повна Божа зброя

Коли ми говоримо про одяг у цілому, то написано, що цей воїн повинен мати пояс — він має бути підперезаний істиною. Тобто основа нашого життя — це істина. І ми тримаємося істини в будь-яких обставинах. Броня праведності — це праведне життя, праведні вчинки святих людей. Вона ніби сучасний кевларовий бронежилет, без якого воювати дуже небезпечно. Звісно, можна обійтися й без нього, але це, як-то кажуть, квиток в один бік. Та коли є бронежилет, він принаймні захищає основні органи нашого тіла, як-от серце та легені. Наш бронежилет або броня праведності — це праведне життя. Коли людина ходить у правді, їй не страшні ніякі ворожі кулі. Вона тримається Господа. Вона має щит віри і тверда в переконаннях. І Слово Боже, яке наповняє її, дає силу відбивати всі вогненні стріли лукавого. Тож така людина перемагає в духовному світі. Вона має шолом спасіння. Її розум — центр її особистості — закритий. Ворог не може вразити такий розум, тому що він захищений надією спасіння. І завдяки цьому людина тримається.

Але зброя, яку я назвав, — це зброя захисту, але є інша зброя — зброя нападу. Цією зброєю можна перемагати ворога — це Слово Боже. Апостол Павло каже: «Візьміть меча духовного!» Також для того, щоб воювати, потрібна, здавалося б, така незначна річ, як взуття. Тому, взявши до рук духовного меча, не забувайте про взуття. «Взуйтеся в готовність благовістити мир — нести Добру Звістку людям».

Оберіть правильне взуття!

Щоб нести спасіння, треба бути взутим. І наше взуття — наша готовність принести це спасіння, цю Добру Звістку людям, які нас оточують. Сьогодні, у час неспокою, у час війни, як ніколи, потрібна оця готовність іти й благовістити людям Божий мир.

Уявіть собі людину, яка прийшла на зібрання у святковому одязі. Вона взяла найкраще, одягнулася святково. Проте що ви сказали б, якби ця людина прийшла в хорошому костюмі, у хорошій сорочці, але без взуття. Ми подумали б, що щось, мабуть, недобре з цією людиною, чи не так?

Важливо бути взутим, але разом із тим дуже важливо обрати й правильний розмір взуття. Нам незручно, коли взуття завелике чи замале, правда ж? Тому ми його зазвичай міряємо й обираємо таке, яке нам найкраще підходить. Також ми беремо те взуття, яке нам зручне. Знаю людей, які, дотримуючись певної моди, обирали взуття некомфортне. Якось один чоловік казав: «У мене є одна радість: коли я, цілий день походивши у своїх модних черевиках, увечері їх знімаю — тоді життя мені таким добрим стає». Хто служив у армії, той знає, як важливо обрати взуття по розміру. Якщо вояк брав чоботи не свого розміру, наприклад, завеликі — вони натирали ногу. Якщо затісні — солдат не міг ходити, тому що ноги боліли. Але зазвичай брали взуття зручне. І якщо воно твого розміру, якщо прилягає тобі до ноги — то тобі добре, зручно, ти тоді повноцінний воїн. Якщо цього немає, ти наполовину виведений з ладу. Тож дуже відповідально — мати правильне взуття.

Діти, коли вони маленькі, зазвичай люблять приміряти взуття своїх батьків. Вони чомусь не своє беруть, маленьке, вони беруть більше. Так само і в духовному житті: коли ми ще діти в Христі, то хочемо взути чиєсь взуття й думаємо: «От я піду і зможу так робити, як і він». Але коли його взуваємо, то дуже часто падаємо або спотикаємося, наступаємо ногою на ногу, неспроможні навіть рухатися. Деколи ми, як діти, можемо користуватися авторитетом своїх батьків чи дідів і казати: «Я буду такий самий». І взуваємо це взуття не по розміру. А потім про нас кажуть: «Та він не зовсім правильно взувся. Він думає, що такий, як батько, а насправді — зовсім інший».

Важливо також, щоб наше взуття було по сезону. Якщо літом ми підемо в зимових чоботах або в босоніжках зимою, то про нас скажуть: «Не все з ним добре». Тобто взуття має відповідати порі року, погоді.

Тож коли ми говоримо про духовне взуття, то маємо розуміти, як правильно його обрати — розуміти своє місце, розуміти своє становище — і відповідно до цього обирати. Але наголос я ставлю на тому, що ми маємо бути взуті. Ми маємо підібрати правильний розмір і підготуватися до того, щоби нести Слово Боже, благовістити, проповідувати.

Ідіть і проповідуйте!

Якби я запитав: «А коли останній раз ви проповідували або звіщали Євангелію, несли мир до тих людей, які поруч із вами?», що ви відповіли б? Ми, віруючі люди, інколи забуваємо про благовістя. Ми приходимо на зібрання, де комфортні лавки, хороші проповідники, приємна атмосфера, не жарко, не холодно, посидимо там — і йдемо собі додому. Тобто ми живемо комфортним життям, кажучи: «Та нормально, усе добре. Я спасенний, діти мої зі мною на зібрання ходять. Мене це влаштовує». Але Господнє повеління звучить так: «Ідіть по цілому світі та Євангелію Царства Божого проповідуйте». І це стосується не тільки пресвітера церкви, диякона, не тільки проповідників, а всіх людей: «Будьте готові йти та благовістити мир, нести людям Вістку про спасіння». І не просто за кафедрою проповідувати. Хтось сказав: «Проповідуйте скрізь і всюди. При необхідності використовуйте слова». Треба життям проповідувати, добрими вчинками. Можна багато розказати про Христа, не промовивши ні слова, а своїм життям показати Його». І люди скажуть: «Ця людина незвичайна якась, вона зовсім не така, як інші люди». Тоді ті, із ким ти працюєш чи комунікуєш, починають розпитувати: «Що це з тобою? Хто ти такий?» Тоді вони готові слухати те, що ти розкажеш їм про Ісуса Христа.

Тому в Писанні нас закликає Сам Господь, щоб ми були готові, щоби були взуті в готовність благовістити мир дальнім і ближнім, із ким зустрічаємося, із ким проводимо час.

Отримати, щоб ділитися

Але та людина, яка сама не має миру, не може принести мир іншим. Ми не можемо давати те, чого не маємо самі. І щоб передати цей мир, його треба мати. А щоб мати, його треба знайти.

Де ми можемо знайти цей мир? Писання каже, що «Царство Боже — це не пожива й пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі». Коли хтось приходить до Бога, і Бог каже: «Ти був винен, але сьогодні Я прощаю, Я очищаю тебе, Я оправдую тебе», то людина отримує мир, радість та відвагу розповідати про це іншим. Ми знаємо, що через Христа Бог дивиться на нас як на праведних людей — як на оправданих. Коли людина оправдана, то вона має в серці мир, бо вона передусім примирилася з Богом, увійшла в правильні стосунки з Ним. Коли є правильні стосунки з ближніми, то є мир в серці. І коли ці стосунки здорові, то всередині людини буде мир, бо вона має мир із Богом і людьми. І цей мир наповняє серце й виливається з нього.

А коли є мир у серці, то є і радість. І Писання нас закликає, щоб ми вчилися цього зі Слова Божого й не відходили від нього. І чим більше Боже Слово наповняє наше серце, чим більше ми підпорядковуємо життя Слову, тим більше сходить мир Божий. Бо, як написано: «Великий мир у тих, хто боїться Господа, хто любить Його Закон, їм нема спотикання». А також: «Коли б ти зважав на Мої заповіді, то мир твій був би як ріка і твоя правда як хвилі морські». Тож якщо людина перебуває у Слові, воно наповнює її серце — вона переповнюється Божим миром. І коли цей мир наповняє її нутро, то починає виливатися з неї. І людина, переповнена ним, буде благовістити іншим, говорити їм про спасіння, казати: «Тебе теж любить Господь. Він хоче дати тобі мир. Він хоче дати радість у твоє життя». Так діє Бог через нас.

Також, щоб мати мир, я кожний день маю бути в спілкуванні з Богом. У цей непевний час, коли ми чуємо гуркіт ракет чи шахедів, то можемо зберегти цей мир. У такі миті діти зазвичай прибігають до батька чи до мами й кажуть: «Мені страшно». І біля тата чи мами той неспокій десь дівається, чи не так? Коли батько обіймає і каже: «Не бійся, усе буде добре», дитина стає зовсім іншою. Вона не вередує, не кричить, не впадає в істерику через страх. Вона заспокоюється, бо перебуває в батькових обіймах. Так само й ми: коли в молитві приходимо до Бога, то навіть найбільша тривога чи якісь складні обставини вщент не зруйнують нашого миру, якщо ми прихиляємося до Його грудей. Коли маємо з Ним близьке єднання, той неспокій десь дівається, бо ми перед Богом відкриваємо свої бажання в молитві з подякою й кажемо: «Господи, забери той неспокій». І Бог забирає і замість неспокою дає мир. Це велике благословення, коли наше серце переповнене миром, особливо в такий неспокійний час. Багато людей стривожені й не знають, де взяти мир. А він є тільки в Ісусі Христі, у Божому Слові, у спілкуванні з Богом. І та людина, яка має з Ним спілкування, має мир.

Нині, як ніколи, нам потрібно благовістити мир, нести слово спасіння, Євангелію, бо тільки Боже Слово може принести справжній мир у людські серця. І як добре, коли ми сьогодні готові до цього, одягнені у всю зброю, маємо підперезані стегна, маємо броню, маємо щит, маємо шолом на своїй голові. І головне — взуті в готовність благовістити мир. Як багато нині людей, які потребують цього миру, які потребують, щоби хтось прийшов і засвідчив, щоби хтось прийшов, розказав і привів їх до Ісуса. Це чудово, коли поруч із людиною, яка не знає Бога й не має миру, є той, хто може вказати на Месію. Тому й написано: «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: Царює твій Бог!» (Іс.52:7).

Хай же наше життя, наше служіння, наша праця будуть орієнтовані на те, щоб донести оцей мир у час неспокою й тривоги до наших співгромадян, у яких скалічені долі, які зламалися під тиском складних обставин. Вони так потребують цього Божого миру, Божого спокою та Божої Євангелії.

Петро Рибак