Біблійний портрет місіонера
«А ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1Кор.1:23-29).
Потужний проповідник Євангелії, один із найсильніших апостолів, який був запалений настільки сильно, що його ніщо не могло зупинити, написав ці слова. І Павло ідентифікує себе з іншими, які також покликані проповідувати Євангелію. Тому він не каже «я», а звертається «ми». І хотілося, щоб ми, як і Павло, усвідомили свою повну залежність від Бога. Хай ніколи в нашому серці не знайдуть собі місця «яшка», «самошка» «гордюшка».
Ужите тут слово «ми» свідчить про те, що Божа праця виконується колективно. І незамінних людей немає. Чому служителі різного рівня потрапляють у спокуси? Тому що починають гордитися. Людям потрібні не ми, а Христос із Його чудовою програмою для їхнього життя. І її кожен місіонер має знати напам’ять. Її Ісус прочитав у Назаретській синагозі: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк.4:18-19). Люди змучені, зранені, травмовані й потребують Того, Хто втішить їх. Тому ми проповідуємо людям Христа. Він наше оправдання, наше освячення, наша мудрість, наша сила. Усе — у Христі.
Дозвольте ж мені на основі Писання змалювати те, якою повинна бути людина, яка представляє Христа в цьому світі. Ось кілька рис, які дуже важливі для місіонера.
Посвячений
Передусім це має бути посвячена людина, яка має в серці поклик до тієї праці. Вона має бути твердо переконана, що це покликання дане їй Богом. Кожен із нас має своє покликання. Як його пізнати? Просто відчути, до чого тебе тягне. Якщо ви не відчуваєте запалу, то це не ваша робота. Разом із тим треба просити в Бога розуміння, що це саме те, до чого Він тебе кличе. І це усвідомлення дасть більше сил і натхнення в праці.
Покірливий
Якщо місіонер не навчиться покори, то, навіть будучи посвяченим, наламає багато дров. Він буде вести свою лінію, а потім під видом духовного почнеться тілесне. Він буде орати поперек. Покора не дається як дар, цього треба навчитися, часто через страждання. Тому дуже важливо поставити перед собою ціль навчитися цього. Скажіть Богові: «Господи, я бунтар із бунтарів. Але я хочу навчитися від Тебе. Бо Ти сказав, що Ти покірливий». Тобто ми повинні поставити перед собою ціль — бути подібними до Христа.
Покірливими — значить такими, які зі свого серця видалили дух бунтарства, який загубив багатьох євреїв, які бачили чуда, манну їли, Бог до них говорив. Але разом із тим трупами падали — від гори Синай до Йордану шістсот тисяч загинуло. Що їх погубило? Бунтарський дух.
І не треба блудити, пити, красти, щоб загинути. Іноді, прикриваючись правдою, варто лише проявляти непокору. Але тихий і покірливий серцем Христос закликає прийти й навчитися від Нього цій покірливості. Вона дається не одразу. Я вже вчуся 47 років цьому й не можу сказати, що став повністю таким. У цьому ми вправляємося все життя.
Не написано, що Бог перебуває з хорошими проповідниками, пасторами й пророками, але сказано, що Він перебуває у святині із серцем зламаними й покірними. Непокірність передана нам від наших батьків, але ми нині користуємося результатом покори Христа, Який, покорившись Отцеві, пішов на хрест. Тому прагнімо цього в житті.
Простий
Простота — це третя дуже важлива риса місіонера. Не вдавайте з себе дуже великих служителів. Якщо ви робитимете це, то Божий Дух відступить від вас, і ви будете топати самі, бо наш Господь був простим і доступним.
Простота — це дуже важлива риса, яку треба розвивати в собі. Ми бачимо цю рису, коли до нас приходять діти, бідні люди, хворі тілесно чи іноді й психічно, і ми можемо з ними говорити на рівні. Ми не шукаємо великої чи високоповажної публіки.
Диявол всіма силам намагається зіпхнути нас зі стежини посвячення, самопожертвування, терпеливості в бік комфорту. У серці віруючих людей часто залишається місце для великого потягу до хорошого матеріального життя. Я зауважив, що це стається з людьми, які втрачають Божу силу. Я не проти комфорту, але надмірне прагнення до цього губить нас і робить нечутливими до проблем інших людей.
Приємний
Місіонери повинні йти по житті з усмішкою, а не надуті, як сови на дощ. Так мало в житті людей радості, і вони відгукуються на слова про вашу віру, яка наповнює вас спокоєм і радістю. Але це має відображати й ваше обличчя. Бо інакше ваші слова звучатимуть всупереч вигляду, і люди втікатимуть від вас.
Налагодьте дружні стосунки із сусідами, будьте відкритими, щирими, приємними в спілкуванні — і тоді люди захочуть чути вас і з вами спілкуватися.
І тоді ви зможете виконати свою місію — нести світло Євангелії людям, які цього так потребують.