Фінансове служіння
Фінанси — це «грішна» тема, вона буває вибухонебезпечною. Про це буває непросто говорити в церкві. Проте фінансове служіння — дуже важливе і стосується кожного християнина. Тому я хочу поговорити про 5 видів цього служіння.
Усе належить Господу
Цар Давид увійшов у літа… Оглядається на прожите життя й бачить, що своєї мрії не здійснив. Сам Господь йому сказав, що храму він не побудує, тому Давид збирає всі можливі ресурси для того, щоб його син зміг це зробити. Він жертвує сам, закликає жертвувати народ, бачить, наскільки люди відкриті. І коли вони зібрали 70 тонн золота, 340 тонн срібла, 612 тонн міді, 3400 тонн заліза, Давид проголошує молитву.
«Благословенний Ти, Господи, Боже Ізраїля, нашого батька, від віку й аж до віку! …Багатство та слава від Тебе, і Ти пануєш над усім, і в руці Твоїй сила та хоробрість, і в руці Твоїй побільшити та зміцнити все. А тепер, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо Ім’я Твоєї величі. І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі… Господи, Боже наш, уся ця безліч, яку ми наготовили на збудування Тобі храму для Ймення Твоєї святости, із Твоєї руки вона, і все це Твоє! І я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер бачу я з радістю народ Твій, який знаходиться тут, що жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батьків, збережи ж навіки цей напрямок думок серця народу Твого, і міцно скеруй їхнє серце до Себе!» (1Хр.29:10-18).
Тобто Давид каже, що те, чим володіємо, ми отримали з Божих рук і можемо віддати Господу лише з того, що Він дав нам. Це все можна звести до однієї фрази: від Тебе Твоє Тобі ми приносимо. І саме цей текст буде лейтмотивом наших роздумів.
Чому важливо про це говорити?
По-перше, Писання звертає величезну увагу на тему майна й коштів. 15% всіх висловлювань Христа стосуються теми фінансів. Іншими словами, Христос про матеріальне говорив більше, ніж про молитву, і більше, ніж про небо. Це й притча про міни, про таланти, і про багача та Лазаря, і про нерозумного багача, який мав намір розширяти свої стодоли та комори. Євангелія показує нам, як Христос спостерігає за людьми, які жертвують. Зокрема за вдовою, яка поклала дві лепти.
Якщо Христос про це так багато говорив, а додайте сюди ще вислови апостолів, то ми не можемо не говорити про це.
Одного разу брат Анатолій Кліновський, який уже пішов до Господа, розповідав, що якось його запросили проводити семінар для бізнесменів. Він почав свою промову словами: «Зазвичай я проповідую людям безгрішним, — і присутні напружилися. — А сьогодні проповідуватиму людям із грошима». Усі видихнули, а служитель розповідав їм, як згідно зі Словом Божим правильно розпоряджатися матеріальними статками.
Якось я запитав свого товариша: «Скажи, що ти зробив би, якби тобі зараз дали мільйон?» Він відповів, як у відомому жарті: «Борги б роздав, а інші — почекали б». Але насправді Бога не цікавить, що ви робитимете з мільйоном, якого у вас немає і, очевидно, не буде. Його цікавить, що ви робитимете із сотнею, яка у вас є.
По-друге, відсутність вчення породжує крайнощі. Одна з них — так звана теорія процвітання. Багато пасторів уже усвідомили її безпідставність і обпеклися на тому, що казали: «Дай Богові сто, а Він дасть тобі тисячу. Дай тисячу — а Він тобі 10 тисяч». Це крайність, бо Боже Слово не дає підстав так стверджувати.
Є інша крайність: у церкві про матеріальне взагалі не говорять, і ми залишаємося фінансово неосвіченими. Багато людей приходить у життя, виростає в наших сім’ях. І з часом вони визнають, що їх не навчили, як заробляти гроші, як їх витрачати, як їх акумулювати, як ними служити. Вони не знають, у якій банці чи якому банку їх зберігати; можна чи не можна позичати.
Цих знань не дає школа. Держава також не зацікавлена в нашій фінансовій грамотності. Лише три інституції небайдужі до цього питання. Бог зацікавлений у тому, щоб ми були фінансово освіченими. Мають бути зацікавленими й батьки в тому, щоб правильно навчити цьому дітей. І церква має бути зацікавленою в тому, щоб ми володіли фінансовою грамотністю. І Боже Слово дає нам інструментарій для цього.
Ми з дружиною виховуємо п’ятьох синів і три доньки. А ще в нас є глечик, куди я відкладаю десятину. Знаю, що дехто зберігає гроші в шафі поміж одягом чи в іншому місці, ну, а в нас вони в глечиках. І ось якось одна з доньок запитує: «Тату, а що це за гроші? Чому вони окремо?» — «То десятина, доню?» — «Ага, то значить, що там має все лежати по десяточці (тобто по 10 грн)?» Я став їй пояснювати, що таке десятина, що це Божі гроші й т. ін. Але при цьому подумав, що часто це слово неправильно сприймають навіть дорослі люди, і нам, служителям, варто розповідати, що про це каже Біблія.
І по-третє, ми не можемо матеріальне служіння замінити іншими служіннями. Слухняність в одній сфері не перекриє неслухняності в іншій. «Я ж молюся, співаю, проповідую», — скажете ви. Але це не звільняє вас від служіння в іншій сфері — сфері фінансів. І тому ми повинні про це говорити й знати про це.
Якось натрапив на одну картинку: вказівник, на якому написано: «Вода — 10 км (вліво) і H2O — 100 м (вправо)». І якась схематично зображена людина обирає довший шлях. А підписана ця картинка так: «Невігластво примножує скорботу». Тобто замість того, щоб пройти лише 100 м для отримання бажаного, спрагнена людина змушена долати 10 км.
Що нас розділяє з Богом?
Є три речі, які розділяють нас із Богом: гріх, невірство й невігластво. У Посланні до ефесян ми читаємо: «Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець…» (4:17-18).
Замисліться: невігластво плюс релігія — це тероризм; невігластво плюс влада — це тиранія, невігластво плюс свобода — хаос, невігластво плюс гроші — корупція, невігластво плюс бідність — злочинність. Тож невігластво — це корінь зла.
Часто віруючі посилаються на текст, що «знання примножує скорботу». І якщо ці слова вирвати з контексту, то можна прийти до висновку, що вчитися не потрібно. Але повірте, що невігластво приносить набагато більше скорбот, ніж освіченість, бо через відсутність знання гине народ.
На жаль, ми маємо схильність розмежовувати все на матеріальне й духовне. Наприклад, відвідування богослужінь, молитва, спів, читання Біблії — це духовне. Робота ж, відпочинок, громадська діяльність — це матеріальне. Але цей поділ не біблійний. Часто те, що ми називаємо матеріальним, виявляється ще більш духовним. І те, що ми вважаємо матеріальними справами, саме і є справами духовними. Ніщо так не виявляє нашого духовного стану, як ставлення до матеріальних речей та поводження з ними.
Не лише те, як ви голосно молитеся, визначає ваш духовний рівень, не лише те, як красиво співаєте, а й те, як ви поводитеся з матеріальними речами.
У сучасній церкві матеріальне служіння дозволяє виявити вірність Богові, любов до людей і однодушність серед братів. Тому дуже важливо мати правильне розуміння його та бути активним у цьому служінні.
Десятина
Перший вид матеріального служіння — десятина. Я усвідомлюю, що як мінімум 20% читачів заперечать це твердження. Але не спішімо, будьмо об’єктивними й дослідімо це питання. Я маю моральне право так говорити, бо сам практикую те, про що говоритиму.
Ось що каже Писання: «А всяка десятина з землі, з насіння землі, з плоду дерева, — Господеві воно, святощі для Господа!» (3М.27:30), «…скажеш перед лицем Господа, Бога свого: Забрав я присвячене з дому, та й дав його Левиту та приходькові, сироті та вдові, за всіма Твоїми заповідями, що Ти наказав був мені, — я не переступив котроїсь із заповідей Твоїх і не забув» (5М.26:13).
Отже, десятина — це святиня. Ніде в Біблії немає фрази: «Я пожертвувати десятину», тому що пожертвувати можна лише те, що належить тобі. Написано, що десятини треба приносити або віддавати, тому що це власність Бога. Десятина — це не податок, а можливість і привілей прославити Господа. Головне в цьому — усвідомлення того, що всім володіє Бог. І я Йому Його від Нього й приношу.
Десятина була ще до Закону. А Мойсей у Законі за велінням Бога лише розписав це більш детально. І я не кажу, що ми маємо робити це саме так, як розписано в Законі Мойсея, який є конституцією ізраїльського народу, не нашою. Наша конституція — Євангелія Ісуса Христа. Але робити це хоча б так, як робив Авраам, ми маємо.
У Новому Заповіті знайдемо лише чотири тексти, у яких згадується десятина. І це не певне структуроване вчення про десятину. У Посланні до євреїв йдеться про те, як Авраам дав десятину Мелхіседеку, у формі оповіді. Вона згадується також у притчі про митника та фарисея, який у ній не зовсім позитивно охарактеризований. Про десятину згадується також у відомій промові Ісуса: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину… але найважливіше в Законі покинули» (Мт.23:23). Але, підсумовуючи, Ісус каже: «Це треба робити, і того не кидати». Тобто Господь не заперечив десятини. Він її схвалив, хоча зауважив, що треба остерігатися певних перекосів.
Десятина — це Божі гроші. І ми не маємо права використовувати їх на власний розсуд. Пригадую, наш єпископ розповідав, як він у 1990-ті їхав у поїзді з великою сумою грошей, які він віз місіонерам. І до нього зайшли «бандюки» й стали вимагати гроші. Він дістав їх, поклав на стіл і каже: «Але це не мої гроші. Це Божі гроші. Тому особисто я не маю права вам їх дати і не даю. Якщо хочете, беріть самі, але знайте: хто простягне руки до Божих грошей, той ще що-небудь простягне». Хлопці постояли й сказали: «Ми таких грошей не беремо», — і пішли.
За статистикою християни не віддають десятину Богові. Вони дають за підрахунками дослідників і моїми особистими опитуваннями приблизно 3-4% своїх коштів. Тож нам потрібна фінансова дисципліна, до якої ми себе маємо привчити.
Пожертвування
Десятина зрозуміла — це конкретний відсоток від доходів. А щодо пожертвувань, то в Писанні знайдемо певні принципи. Ось як їх окреслює апостол Павло: «Треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він приготований, як щедрий дар, а не річ примусова. А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком» (2Кор.9:5-8).
Отже: пожертвування мають бути добровільні; у пожертвуваннях віруючі беруть участь із радістю; християнин проявляє в них щедрість.
Тобто цього від нас ніхто не вимагає. Це так само, як із молитвою, читанням Писання чи відвідуванням богослужінь. Ми жертвуємо не для того, щоб спастися, а тому, що спасенні й вдячні Богові за це.
Я жертвую, бо шаную Бога й хочу виявляти цю пошану також і через матеріальні речі, а не лише своїми устами.
І робити це важливо з радістю, а не через силу, а також зі щедрістю. Пригадуєте історію, коли Ісус сів біля скарбниці й спостерігав за процесом пожертвування. І бачив, що заможні кидали багато. «І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь» (Мр.12:42-44).
Згідно з податковою звітністю США, якщо рахувати у відсотках, то багаті люди жертвують менше, ніж менш матеріально захищені верстви населення. Вочевидь щедрість — це не лише прерогатива заможних, які нібито жертвують багато
Проте Ісус по-іншому дивиться на пожертвування. Він дивиться не на те, скільки ти даєш, а на те, що лишається в тебе. Жертва — це те, що ти маєш відчути. Тобто якщо я віддаю вживаний одяг, хай чистий і в хорошому стані, — це не жертва, це приноси. А жертва — коли я віддаю те, що мені самому дуже подобається.
Пригадуєте, як Давид згрішив, перерахувавши народ і не сплативши за кожного по шекелю. Бог ставить його перед вибором покарання. Давид обирає, щоб його карав Бог — і починається моровиця. Цар благає Господа про помилування — і Бог наказує йому принести жертву, щоб епідемія спинилася. Давид приходить на поле Орни й каже, що хоче принести на ньому жертву. Орна готовий усе віддати цареві, але сам Давид розуміє, що має заплатити за поле, тому що інакше це буде не його жертва, а жертва Орни.
Колись єпископ Віктор Боришкевич радив: «Жертвуйте відповідно до своїх надходжень, а то згодом ваші прибутки будуть відповідними вашим пожертвуванням». Щось таке казав і апостол Павло: «Нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому» (1Кор.16:2).
Приноси
Третій вид матеріального служіння, у якому ми маємо брати участь і дисциплінувати себе, — це приноси. Про них ідеться як у Старому, так і Новому Заповіті. У Другій книзі Хронік сказано: «Тоді Єзекія наказав приготовити комори в Господньому домі, і приготовили. І вірно перенесли туди приношення, і десятину, і святощі…» (2Хр.31:11-12). А в Діях апостолів написано: «А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси» (Дії 24:17).
Приноси — це одяг, медикаменти, їжа та інші матеріальні речі. На початку війни люди дуже активізувалися в цьому. Ми відправляли навіть дрова. Хоча це економічно ніби й невигідно. Бо на бензин ми тратили більше, ніж на самі дрова. Нам вигідніше було б їх купити на місці, проте там не було дров.
Ісус учив, що ті, хто піклується про ближнього, дбають про Нього Самого (див. Мт.25:34-45).
Чи часто у вас ночує Христос? Чи часто ви Його відвідуєте в лікарні? Ви Його годуєте, одягаєте? Якщо ви ще не робите цього, то маєте цьому навчитися. Мабуть, мати Тереза сказала: «Якби ми витрачали для добрих справ стільки, скільки витрачаємо для власних насолод, розваг та відпочинку, світ став би іншим».
Милостиня
Ось що говорить про це Писання: «Бо не переведеться убогий з-посеред Краю, тому я наказую тобі, говорячи: Конче відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого в Краї своїм» (5М.15:11). А також: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі» (Мт.6:1). Наша жертва може бути відомою людям, цього часто не приховаєш. Але коли ти даєш милостиню, про це ніхто не має знати.
Тобто милостиню потрібно творити не перед людьми, а для людей у ім’я Бога й перед Богом. І це стане благословенням для нас. Але дух жадібності та егоїзму, що ігнорує потреби інших, позбавляє нас цього благословення.
Гостинність
«Будьте гостинні до чужинців» (Рим. 12:13), — закликає Писання. А в іншому уривку пояснюється це так: «Не забувайте любови до приходнів (в іншому перекладі — «гостинності»), бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів» (Євр.13:2).
Приймати гостей — завжди напруга, завжди жертва, але вона має свою нагороду (див. Мт.10:42).
Гостинність має певні правила. По-перше, запрошуйте щиро. Діліться від усього серця й без нарікання. Є такі будинки, які тебе виштовхують, а є такі, які притягують. Таким був дім Марти, Марії та Лазаря у Віфанії, куди любив ходити Ісус.
По-друге, приймайте з привітністю. Виявіть радість із приводу візиту гостей. Заберіть та повісьте їхній верхній одяг, покажіть, де розміститися, почніть невимушену розмову на просту тему.
По-третє, пригощайте тим, що є без збентеження. Не обов’язково, щоб стіл ломився від щедрих наїдків, не обов’язково має бути вишукане сервірування столу. Іноді просто супу та чаю достатньо, щоб виявити до людини гостинність. Тому не шукайте причини відмовити, мовляв: «Боюся, що цього буде замало».
І ось це правило обов’язково запам’ятайте: головне — не їжа, а спілкування. Особливо це складно буває жінкам, які клопочуться, подають приготовані страви, прибирають. І, звичайно, тоді важко відчути смак гостинності, бо у вас не було спілкування. Чоловіки, допомагайте дружинам, щоби було швидше — і можна було посидіти з гостями. І пам’ятайте: якщо ви приймаєте Божих посланців, то в них обов’язково є послання для вас. Відмовляючись приймати Божих людей, ви втрачаєте те благословення, яким вас можуть благословити Божі посланці.
Створіть зручні умови людині, яка залишається у вас на ніч. Підготуйте чисту постіль. Подбайте, щоби було не дуже холодно й не дуже жарко.
І ще одне: не наполягайте на своєму запрошенні. У людини можуть бути особисті причини, щоб відмовити вам. Можливо, для цієї людини сьогодні воля Божа полягає в іншому. Як от у пророка, який звернув зі своєї дороги на палке запрошення в гості — і поплатився життям (див. 1Сам.13:7-19).
Пам’ятайте: гостинність відчиняє двері пробудженню (див. Дії 28:1-9). Коли на острові Меліт Публій гостинно прийняв Павла та всіх, хто з ним урятувався від шторму, там розпочалося пробудження.
Тому будьмо щирими й відкритими у своєму матеріальному служінні Господу, дисциплінуймо себе в цьому — і побачимо велике благословення у своєму житті.