П’ять порад для реалізації покликання

Вітаю вас, дорогі випускники. Але, почуйте, що ви закінчили. Принаймні, ви закінчили перший етап. Є такий вид спорту — біатлон. Він включає в себе кілька етапів. Спортсмени мають швидко бігти на лижах, потім влучно стріляти. Але є ще одна важлива здібність, необхідна для успіху — учасник змагань має бути морально сильним, щоб надолужувати штрафні кола в разі промаху.

Я вважаю, що цей вид спорту несе потужний меседж для життя і для служіння: потрібно гарно пробігти свою дистанцію, потрібно влучити в ціль у своєму покликанні, а коли схибиш, потрібно бути морально сильним, щоб пройти важкі «штрафні» періоди — плату за промахи.

Іноді, спортсмен, який біг першим, промахується і той, хто був третім, уже його випереджує. І колишній лідер розуміє, що вже не буде першим, але не здається і пробігає штрафні кола, щоб все ж таки закінчити дистанцію. Важливо — закінчити! Отож я вітаю вас із закінченням першого етапу.

А щоб вам пробігти до кінця і закінчити своє покликання, у мене є п’ять практичних порад:

1. Не відкладайте!

Не відкладайте початку вашого служіння. На жоден день, на жоден тиждень, на жоден місяць. Якщо ви людина, яка уже в служінні, скоріше за все, це вас не стосується. Але якщо ви ще в пошуку — не відкладайте! Це найважливіша порада.

Коли Бог поговорив з Авраамом, написано: «І відправився Аврам…» Коли Бог закінчив діалог з Павлом, той запитав: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» Коли Бог поставив запитання, Ісая сказав: «Ось я, пошли мене!» «Ось, іду виконати волю Твою!» — так сказав Божий Син в розмові з Отцем ще до втілення Ісуса Христа на землі.

У 1991 році я повернувся додому. Два роки служив в армії під Москвою. Три роки навчався у Великобританії. П’ять років не бачив ні церкви, ні сім’ї. І приїхав я із власними планами і мріями. І ось на Кар’єрній підходить мій батько з Ростиславом Ковалем і кажуть: «Сашо, домовилися з перекладачами, щоб хтось зустрів місіонерів в аеропорті, але нікого немає… Будь ласка, поїдь, зустрінь». Це був шостий день мого перебування в Україні. Кажу: «Тату, я п’ять років не бачив рідних братів, сестер! Знайдіть когось іншого». Але вони так вмовляли, що я зрештою погодився. Поїхав, зустрів. «Сашо, потрібно тепер послужити перекладачем! Нікого немає…» Два місяці, день в день. Це не вкладалося в мої плани. Але я погодився, бо розумів серйозність покликання. Скільки я знаю людей, які не ввійшли в служіння просто тому, що намалювали свою картину, свої строки… Прошу вас, не відкладайте!

2. Не ставте умов!

«Якщо у мене буде ось це і це, то тоді я погоджуся…» Дорогі друзі, коли мені було 22 роки, я став пресвітером. Одружився тільки через три з половиною роки. Квартири не було, машини не було, нічого не було. Скільки людей ставили умови Богу, служителям, собі — і так ніколи й не вийшли на служіння. Ідіть із тим, що у вас є!

«Що у тебе в руці, Мойсею?» — «Господи, це ж паличка» — «Що у тебе в руці?» — «Господи, та я знаю, з якого корча її виламав!» — «Що у тебе в руці?!» Бог намагався донести, що Він працює з тим, що у тебе є зараз.

Пам’ятаю одного нашого старця Бориса Порфировича. Молодь в 1992 році чекала машин, доларів… А Борис Порфирович сідав у будь-який автобус і отак просто їхав на Чернігівщину. Не ставте умов, працюйте.

Першу зарплату я отримав через півроку після одруження — перших 100 доларів дала мені церква. До цього не мав нічого. Де ніч застане — там і нормально. Коли мене питали: «А що ти їси?», я відповідав: «Гуманітарні консерви».

Через два роки у Вишгороді до мене підійшов чоловік і сказав: «Сашо, я спостерігаю за тобою півтора роки, і мені сказав Бог купити тобі квартиру». І поклав 9000 доларів. Але він півтора роки спостерігав! Не ставте умов, ідіть із тим, що є!

3. Тримайте удар!

Пам’ятаю, як в 1998 році вчителька нашої недільної школи закінчила життя самогубством. Вам не передати того пекла, яке ми пережили. Недільна школа з 200 чоловік скоротилася до 80. Мені говорили люди: «Ти — убивця!» Я навіть насмілився тоді проповідувати на похоронах. Мене там ледь не побили. Це була дочка відомої вчительської сім’ї…

Я говорив: «Господи, що це таке?» Це був такий внутрішній і зовнішній тиск! Така боротьба! Тримайте удар!

4. Перемагайте спокуси!

Ще важче тримати удар, коли він «хороший». 1994 року мені дзвонять друзі із Великобританії і кажуть: «А тепер — те, про що ти завжди мріяв — є можливість навчатися в «Mattersey Hall»! 42000 доларів за тебе заплатять за 4 роки навчання». Це найкращий євангельський коледж в Англії. Ви не уявляєте, що таке 42000 доларів в 1994 році!

Коли прийшло це запрошення, у мене було 48 годин, щоб дати відповідь. І я сказав: «Господи, це ніяке не благословення! Це справжнісінька спокуса!» Дуже непросто відмовитися, коли тобі якраз важко, і приходить «хороша» спокуса! Набагато легше сказати: «Лишайся, Вишгороде, з Богом, а я поїхав!» Я зрозумів, що можу не впоратися, якщо з кимось не поділюся. Тому пішов до свого помічника і зв’язав себе словами, що нікуди не поїду.

У 1998 році, я отримав статус біженця в Америку, де живе більша частина нашої родини. Мені подзвонили і сказали: «Yes» або «No»! Інакше документи пропадають. Було троє малих дітей. І одна із найбільших речей, які я зробив — спалив документи на Америку. Я нікому не наступаю на пальці. Але кажу: тримайте «злі» удари і перемагайте «хороші» спокуси! Вони завжди будуть.

5. Тримайтеся покликання!

Я запам’ятав слова свого професора із Лондона: «Будуть моменти, коли у вас не буде жодної причини залишатися в служінні, крім одної — Божого покликання». Будуть періоди, коли все буде проти вас. Але тримайтеся за момент Божого покликання! Бережіть його у своєму серці.

Я пам’ятаю момент свого покликання. Пам’ятаю, коли в 1991 році приїхав в Україну на 10 днів із Великобританії. Подивився на цю країну, не зрозумів, що тут відбувається: рублі, долари, купони… Не можна було навіть купити молока після обіду, поїзди толком не ходили… Через 10 днів, коли їхав з друзями через Австрію, вигукував: «Алілуя! Знову — цивілізований світ!» Того вечора ми мали бути на концерті в Альберт-холі в Лондоні. Друг мені каже: «Йди помийся. Змий свій український бруд!» І пам’ятаю, як закрився у тій джакузі, розміром як пів цієї кімнати. І там Бог почав зі мною говорити! Мене кличуть: «Йдемо, ми ж білети купили!» — «Ні, я нікуди не йду!»

Вдень я кричав: «Алілуя! Цивілізований світ!» А ввечері — почув Божий голос: «Іди і Я буду з тобою!» Я чітко пам’ятаю цей момент — атмосферу, одяг, кольори... Я все пам’ятаю — як Бог мене покликав!

За ці 26 років було багато моментів, коли не було жодних причин лишатися в служінні. Крім одного — того моменту, коли Бог мене покликав!

Ці поради я не прочитав в книжках. Це те, що було пережите за останні 26 років. Ви підете своїм шляхом і будете випробувані у кожному із цих пунктів. Тому моя молитва сьогодні за вас, щоб Бог благословив і виростив у Своїх служителів!

Олександр Озеруга, Випуск сьомої ММШ, КБІ