Сила Божого тяжіння
«Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів.6:44).
Іноді ми думаємо, що наше рішення йти за Богом — це результат певних роздумів чи наших власних зусиль. Деякі люди вважають: «От прийде час — зберуся силами й буду служити Богові, буду вірити Йому». Утім Біблія каже, що ніхто — чи він багатий, чи має багато зв’язків, чи наділений неабияким розумом — не може прийти до Бога самотужки. І винятків тут немає — до Бога не прийде ніхто, якщо Отець його не притягне.
Тягнути — це не просто спонукати, це застосовувати силу, щоб змусити іншого рухатися. І це свідчить про нездатність того, кого тягнуть, рухатися самотужки. Тож і в питаннях наближення до Бога, спасіння душі Христос дає зрозуміти тим, хто хотів своєю логікою збагнути Його (і це були дуже високодуховні люди у своїх очах), що все залежить від Творця, від Його сили та благодаті.
Коли ми думаємо, що щось вирішуємо у своєму зближенні з Богом, то можемо покладатися на власні зусилля й можливості. Але Христос чітко дає зрозуміти — це все марно, якщо Отець не притягне.
Методи Божого тяжіння
Господь нікого не тягне силоміць. Він потребує нашої згоди й дуже чутливий до того, що людина хоче зробити зі своїм життям.
Я хочу, щоб ми поглянули на те, як Бог притягує людину до Себе. Він діє не через батіг, не через примус чи ламання волі людини. Ми нині бачимо багато таких прикладів, коли людей силою тягнуть, ламають волю, в’яжуть, ловлять. І це показує, як діє цей світ. Але Бог робить це інакше: «Я його полюбив… покликав Я Свого сина. Чим більше Я розмовляв з ними, тим далі вони відходили від Мене… Але ж це Я навчив (їх) ходити, — брав їх на Свої руки, хоча й вони не розуміли, що це Я лікував їхні рани. Я їх притягував поворозками людяності — пов’язями любові, і був для них, як Той, Котрий знімає ярмо з їхньої шиї, — притуляючись до щоки, нахилявся до них і годував» (Ос.11:1-4).
Тут ми бачимо сповнене любові ставлення Бога до людей. Однак у людей це не знаходило відгуку, оскільки, ми читаємо: чим більше Бог спілкувався з ними, тим далі вони відходили від Нього.
Але методи Божого притягнення людини до Себе лишалися незмінними: Він носив на руках, підкладав їжу, знімав тягарі та обіймав. Це те, що робить батько для дитини. Ми інколи можемо цього не помічати, та Бог робить усе для того, щоб ми наблизилися до Нього. Проте потім зі смутком Він визнає: «Мій народ уперто прагне залишити Мене, — і хоч його кличуть угору, жоден з них не хоче з місця підвестись» (Ос.11:7).
Тяжіння до земного
Чому ми не відгукуємося на Божий поклик? Тому що тяжіємо до земного, до гріховного, а не до Бога й добра. Хоч як ми нині хотіли б дострибнути до неба — на нас діє закон земного тяжіння. Не тільки фізичний закон, а й закон гріховного тяжіння. Над усіма нами тяжіє гріх. І щоб звільнитися від впливу гріховного тяжіння, мусимо осмислити, що самотужки від нього звільнитися не зможемо. Ми маємо усвідомити своє безсилля й залежність від Божої благодаті.
У молитві «Отче наш» ми проказуємо: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава…» І це саме та сила, яка допомагає подолати нам силу гріха. Не варто думати, що ми можемо прорватися до Бога силою свого розуму чи силою волі. До Бога ми можемо прийти лише Його силою та через Його притягнення.
Але зі свого боку ми маємо простягнути руку до Бога і сказати Йому: «Притягни мене до Себе». Ми маємо показати, що усвідомили власну неспроможність. І тоді Божа сила допоможе нам. І тільки ця сила зможе подолати закон земного гріховного тяжіння та підняти нас до Бога.
Так багато земних речей нині вабить нас. І всі вони спрямовані на те, щоб відвести людину від Бога. Як плід із Дерева пізнання добра та зла. Він видавався Єві вельми привабливим. Але те, що суперечить волі Божій, не приведе нас до добра.
«Я притягну всіх до Себе!»
Христос, передвіщаючи учням Своє вознесіння, каже: «Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!» (Ів.12:32). Мені так би хотілося скоріше побачити цю картину, коли всі континенти спрямують свої погляди на Нього, коли всі народи дивитимуться тільки на Христа.
Коли Божий народ гинув від укусів змій у пустелі, Бог звелів Мойсею зробити мідного змія й високо підняти його. І вмираючі люди, які спрямовувати свій погляд на цього змія, отримували зцілення. У Євангелії від Івана знаходимо паралель: «Як Мойсей підняв змія в пустелі, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього, [не загинув, але] мав вічне життя» (Ів.3:14,15).
І нині погляд, спрямований на Ісуса, дає нам спасіння. Тому що після свого воскресіння Христос був піднятий на небеса і сів праворуч від Отця. Писання каже: «Ніхто не підіймався на небо, тільки Той, Хто зійшов з неба: Син Людський, [Який на небі]» (Ів.3:13). Ми маємо возвеличувати Його у своїх серцях, тому що в Ньому є життя та сила притягнути нас до Бога.
Але ми повинні бути відкритими до Христа, щоб почути цей поклик. Він чекає, коли ми звернемося до Нього зі словами, із якими наречена зверталася до свого нареченого в Пісні над піснями: «Потягни мене за собою, і ми разом побіжимо! Впровадь мене, о царю, у свої світлиці, аби ми могли радіти і веселитися тобою…» (Пісн.1:4).
Я переконаний, що в Бога є сила небесного тяжіння для кожного з нас, людей ХХІ століття. І вона здатна перемогти всі ті земні тяжіння, які так впливають на нас. Утім ми маємо відкрити Йому своє серце й сміливо піти на Його поклик. І тільки тоді зможемо сказати Богові, як сказала наречена: «Яка ж то насолода — тебе любити!»