Славна Церква
Церква Христова має потужне партнерство зі Святим Духом. Вона славна, бо її спрямовує Святий Дух. У Книзі Дій святих апостолів, 1:8, написано: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми ви свідками будете в Єрусалимі, в Юдеї, в Самарії та аж до останнього краю землі».
Тож я закликаю кожного, хто вважає себе християнином і хто пережив сповнення і хрещення Святим Духом, — іти аж до краю землі. Тому що Духа Святого Бог дав не лише для того, щоб ми мали хороші переживання, добрі взаємини з Богом, а й для того, щоб ми мали силу нести Його слово до краю землі.
Можливо, для когось краєм землі будуть сусіди чи люди, із якими ми працюємо, — і вони потребують Ісуса Христа й спасіння.
Звичайно, місіонери їдуть на справжній край землі, іноді десь аж на інші континенти. Та не лише вони, а й всі ми також маємо місіонерське покликання — іти й проповідувати Євангелію.
Для мене прикладом є Антіохійська церква. Це була по суті перша церква в язичницькому світі, заснована в місті Антіохія, у Сирії, після того, як у Єрусалимі сталися переслідування й багато віруючих у Христа розійшлося по різних країнах. Ті, хто говорив грецькою мовою, пішли в грецький світ і стали там проповідувати Євангелію. Частина людей прийшла в Антіохію — і звіщала про Христа.
Це місто було третім за величиною в римському світі. Туди приходили кораблі з різних кінців світу для торгівлі. Про це місто казали, що в ньому схід зустрічається з заходом, бо тут перетиналося багато культур і народів. Тож це було стратегічне місце для поширення Слова Божого.
Біблія свідчить, що багато людей долучилося до церкви — і вона неймовірно зросла. І ось звістка, що церква зростає, приходить до Єрусалима. Тому учні, дізнавшись про це стрімке зростання, посилають туди Варнаву, щоб він допоміг їм.
Коли Варнава прийшов туди, то побачив велику Божу благодать. Він за своїм покликанням був душеопікуном, тому йому дуже природньо було підбадьорювати людей, спонукати їх до якоїсь дії. Але на певному етапі свого служіння він починає розуміти, що ця церква потребує науки, тому знаходить Павла й приводить його в громаду. Павло протягом року навчає їх, а тоді під час молитви Бог каже: «Відділіть мені Варнаву й Павла, бо Я хочу відправити їх в інше місце».
Напевно, було досить важко кращих відділити — тих, хто потішав і навчав. Але в Слові Божому сказано, що ці Божі служителі були вірні Божій благодаті, тому пішли в інші місця. За два роки вони заснували чотири церкви й повернулися, розповідаючи, як багато роботи Бог звершив через них.
Отже, на прикладі цієї першої церкви з колишніх язичників я хочу показати, що кожна церква згодом має стати церквою, яка посилає служителів для поширення істини. Це природа Церкви Божої — проповідувати Євангелію, приймати від Господа — і нести далі.
Ознакою сильної церкви є те, що вона приймає різних людей і посилає сильних на проповідь Євангелії. Ми маємо чудові доми молитви й багато можливостей запросити рідних, близьких, сусідів, щоб вони прийшли в дім молитви й почули Слово Боже. Це і є наше з вами покликання, про що сказав Христос: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в у всій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі..». І звичайно — у своєму місті чи області.
Коли ви молитеся, скажіть Богові: «Господи, Ти Той, Хто дарував мені цю велику благодать — сповнив мене й хрестив Святим Духом. Може, в мене не вистачає сміливості чи просто я навіть не знаю, як розповісти про Тебе, але Ти сказав, що в тих ситуаціях, коли я не буду знати, що казати, Дух Святий дасть мені знання. Дай мені слово, щоб я міг донести Твою істину до інших людей».
Не раз, спілкуючись зі служителями, я казав таке: «Якось ви стоятимете перед Господом, і навіть якщо церква, якою ви опікувалися, не була масштабною, ви зможете сказати прості слова: «Господи, я проповідував Твоє Слово — і 10-20 людей покаялися й прийняли Тебе в своє серце». І ви будете серед тих, хто виконав своє призначення на цій землі. Бо славна Церква проповідує Євангелію, вона йде у світ, послана Святим Духом.
Подивіться, як діяв Дух Святий в Антіохійській церкві. Він її зрощував, а далі відділяв сильніших і посилав на проповідь. Я вірю, що так само Дух Святий діє й тепер. Тому ми, за прикладом Антіохійської церкви, маємо бути не тільки церквою, яка приймає, але й такою, яка посилає.
І ще одна теза про служителів. Господь поставив нас, служителів, для того, щоб удосконалювати та зрощувати собі подібних із середовища нашої церкви. Ми, як євангельські віруючі, віримо в загальне священство, бо в Біблії написано, що всі ми священники перед нашим Господом. Але ми й розуміємо, що в церкві Бог ставить служителів і дає певні настанови, щоб церква поважала їх. Також Господь навчає служителів піклуватися про церкву Божу. У Посланні до ефесян, 4:11-14, сказано: «Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду».
Тому, дорогі мої брати і сестри, шануймо своїх служителів. Дорогі служителі, служімо, бо Бог нас поставив для того, щоб ми будували тіло Христове, аж доки не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого. Це так важливо, щоб кожна людина, яка відвідує церкву, по-справжньому пізнала Господа.
Коли мене інколи запитують про виховання дітей, то я часто відповідаю, що не маю досконалих знань щодо цього. Коли був молодшим і діти були малі, то зазвичай уникав цієї теми, кажучи: «Дозвольте мені трошки пройти цю дорогу, а вже потім із досвіду буду щось говорити». Та з часом я зауважив дуже важливу річ: якщо діти відчують Господа по-справжньому — це вже більше ніж 50% виховання. Так само і з нами. Якщо ми з вами відчуємо нашого Господа по-справжньому, скуштуємо блаженство спільності з Ним — це дасть нам стабільність у вірі. І саме це є завданням служителів — приводити людей до пізнання Бога.
Хай будуть гарячі молитви, хай буде вивчення Слова Божого. Це все потрібно для духовного зростання. Бо якщо одного з них бракуватиме, ми будемо наче людина, яка гребе в човні лише одним веслом. Вона ніби й рухається, але це рух по колу, на одному місці. А з двома веслами рух буде повноцінним. Так само й з молитвою та вивченням Слова Божого. Я маю молитися сам і водночас не лишати зібрання в церкві. Маю вивчати Слово сам і слухати його в зібранні. Тоді Господь дає нам духовне зростання. І церква Божа буде славною, коли кожен буде на своєму місці. І коли ми знайдемо своє місце, Господь нас винагородить. У тому ж Посланні до ефесян сказано: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (2:19). Тобто ми — Божа родина. І, наприклад, коли я приходжу додому, то почуваю себе найбільш вільно, бо тут я зі своїми домашніми — своєю дружиною, своїми дітьми.
А Господь через апостола Павла називає нас Своїми домашніми. І це відчуття себе як дитини Божої дає нам силу йти вперед і звіщати про свого Батька іншим людям. Церква — це не споруда, не дім молитви. Церква — це всі ми — діти Божі, покликані звіщати іншим про Того, Хто став сенсом нашого життя.