Чи потрібно виховувати внуків?

Ставши бабусею, я зрозуміла, чому кажуть, що внуків люблять більше, ніж дітей. Насправді не більше — більше любити неможливо. Ти або любиш, або ні.

Різниця в тому, що дітей мало любити — їх треба ще й виховувати. А внуків просто любиш. Виховувати ж їх мають батьки. Саме вони встановлюють правила та приймають рішення.

Але це не означає, що бабусі-дідусі мають дистанціюватися. Так, вони не можуть перебирати на себе відповідальність батьків, але їхня роль — доповнити обов’язок, покладений на батьків, любов’ю та мудрою присутністю в житті внуків.

І якщо згадати, що виховання — це не стільки про методи виховання, як загалом про добрий вплив, то так — бабусі-дідусі можуть і навіть повинні впливати на внуків: своїм способом життя, вірою, тісними стосунками з Богом, а найбільше — своїми молитвами, які творять невидимий захист над дітьми й онуками.

При цьому мудрі бабусі-дідусі не втручатимуться в батьківські рішення й способи дисциплінування, а поважатимуть їх — це теж частина здорового впливу. Натомість будуть завжди готовими відкрити для внученят теплі обійми, розповісти повчальну історію зі свого життя, потішити й заспокоїти. Так формується зв’язок поколінь, так твориться сімейна спадщина.

Бо те, що можуть передати бабусі-дідусі, не здатен передати ніхто інший. Їхня присутність у житті внуків — це уроки Божої вірності й мудрості.

І Слово Боже також говорить про це — поетичною мовою псалмів: «Боже, навчав Ти мене від юнацтва мого, і аж дотепер я звіщаю про чуда Твої. А Ти, Боже, не кидай мене аж до старости та сивини, поки я не звіщу про рамено Твоє поколінню і кожному, хто тільки прийде, — про чини великі Твої» (Пс.71:17-18). Тож, бабусі, дідусі, звіщаймо — нам є про що розповісти своїм найдорожчим.

Людмила Бендус