Добрий Лікар

* * *

Останнім часом я часто стала приїжджати з візитами в лікарні та госпіталі. Там можу проводити весь свій вільний час, спілкуючись із захисниками. Мені подобається це служіння, бо бачу, як Бог підтримує людей через Своє Слово. Ще до Пасхи 2024 року познайомилася з військовими, яких почала навідувати. Вони стали мені братами й сестрами, за яких я ревно молюся та яким розповідаю про Лікаря людських душ — Ісуса Христа.

Тогорічного пасхального ранку відчувала смуток. Як святкувати радість Воскресіння, коли гине так багато людей на війні?! Служіння в церкві було цікавим: спів хору, гра оркестру, гарна програма, яку ми створювали задовго до свята. Та, стоячи на сцені, думала про тих, хто в лікарні, хто не зміг поїхати на свято до рідних.

Тато привіз полуницю з Карпат. Після служіння розфасувала її в пакетики, узяла ще Євангелії та цукерки, а тоді відправилися з подругою Діаною в лікарню. У Діани батько військовий, служить на нулі, і того дня почався другий тиждень, відколи він не виходив на зв’язок. Ми відвідували палату за палатою і зайшли вже до моїх друзів. Поспілкувавшись, запросили вояків на вечірнє служіння. До цього вони ніколи не були в протестантській церкві.

Від’їжджаючи з лікарні, помітила на зупинці своїх друзів: «Таксі не замовляли?» Розсміявшись, вони дружно сіли в авто. Поки ми у церкві проводили репетицію, захисники прогулювалися парком. Перед служінням поцікавилася, як відпочили, і почула у відповідь, що їм доводилося чути щодо себе прокльони. Я закачала рукави й запитала, хто це говорив, бо зараз піду розбиратися. Ми посміялися разом. «Нам ще не вистачає синьої папки, люди думають, що ми з ТЦК. Обходять нас стороною», — поділилися хлопці.

У церкві я сиділа на сцені з хором, коли в приміщення зайшли три воїни. Пастор запропонував хлопцям сісти ближче. Після промови служитель молився за захисників, називаючи їхні імена. Ми мали благословенне свято, і я раділа, що гості відчули Божу любов у церкві, побачили, наскільки нам, цивільним, не байдуже, що ми пліч-о-пліч із ними. Після богослужіння до них підходило багато людей, аби висловити свою вдячність. «Еміліє, такі концерти вам потрібно ставити на день міста, десь, де людно, у самому центрі… Ми перший раз на такому дійстві…» Хлопці розчулилися, а я тішилася, що вони відчули цілющу руку Небесного Лікаря на своїх ранах.

* * *

Про що ми говоримо із захисниками? Насправді порушуємо дуже багато тем. Але під час такого спілкування важливо мати відчуття такту, ситуації, думати, коли і що говорити. Усе інше просто: любов — це вже початок вдалої комунікації. Люди відчувають твою відвертість. Коли комфортно, вони відкривають свої серця для щирої розмови. Ми говоримо про сімейні цінності, про плани на майбутнє, про Господа, шлях спасіння, про молитву й силу віри. Захисники та захисниці пішли на фронт, щоб боронити моральні, сімейні та духовні цінності цілої країни та своїх родин. У мене серце болить, коли усвідомлюю, як багато доль зруйновані війною. Моліться за свої сім’ї та просіть у Бога, щоби беріг вас єдиними. Будьте справжніми героями! Будьте вірними!

Одного разу мала відверту розмову з мужнім військовим, у якого руйнувалися стосунки з дружиною. Він уже не вірив, що можна відновити те, що сам зіпсував. Руки опустилися в боротьбі за сім’ю. Так, війна забирає не лише життя людей, а зазіхає на взаємини та любов.

— У вас має бути любовний трикутник, де третім буде Бог. Ви ж бачите, як диявол зазіхає на інститут сім’ї, цей Божий шедевр, і руйнує його. Моліться за це й будьте наполегливим, усе швидко не склеїться, але Бог допоможе. Він дасть ще більшу любов до жінки й дитини. Ви ж її кохаєте. І вона вас. Облиште свій егоїзм та гордість, почніть будувати те, що розбили. Любов — це вірність і вибір. Оберіть краще для свого майбутнього.

Захисник, напевно, уперше чув таку відверту мову й намагався вловити кожне слово.

— Покажіть сміливість, яку ви проявляли там, на нулі. Це також війна, війна за сім’ю. Ви відчуваєте самотність, а це та порожнеча, яку може заповнити Господь і ваша сім’я. Не розтрачайте на всіх, а віддайте себе одній жінці, яка народила вам сина. Будуйте взаємини, виявляйте вірність один одному, але разом із Богом. Ходіть до церкви, читайте Євангелію — і побачите зміни не тільки навколо, а й у вашому серці. Будьте прикладом справжнього захисника й тут, станьте найкращим татом для сина й вірним чоловіком для дружини!

* * *

Їдучи ввечері додому, побачили захисника, усього в шрамах, із милицею.

— Я з 82-ї ДШВ. Ока немає, мозок пошкоджений, увесь зашитий. Ніколи ще так багато не плакав, як після війни… Бачив так багато молодих хлопців, які покидали цей світ. Як мені тяжко зараз, ви не уявляєте.

— У вас є Добрий Лікар.

На наше здивування військовий сказав :

— Я знаю Його. Він єдиний, Хто може втішити. У церкву ходжу не через людей, йду туди до Бога. Хто боїться відвідати храм, той боїться приступити до Нього. Але не потрібно боятися звертатися до Господа!

Після розмови чоловік сказав, що це просте, випадкове спілкування стало ліками для його серця, яке пережило так багато болю. Добрий Лікар може зцілити. Але Йому так потрібні інструменти для якісної операції. І ними можете стати саме ви.

Будьмо відкритими та відвертими. Проявляймо любов. Я впевнена, якби Ісус жив тепер на землі — Він помічав би всіх військових, Він ходив би капеланом по окопах і був би з ними постійно. Ісус живий, хоч фізично ми Його не бачимо, але Він присутній духом у кожному з нас. І через наші очі, уста, руки, діла і серце торкається тих, хто страждає. Він є підтримкою для воїнів та благословенням для втомлених.

Емілія Янюк, із книги «Місто втрачених мрій»