Перемога на рівнинах і низинах
На шляху до обітованого краю ізраїльтяни успішно здобували багато перемог над іншими народами. Проте в книзі Суддів, у якій описуються доблесні подвиги цього народу, ми натрапляємо і на його поразки. Хотілося б звернути увагу на те, за яких умов народ, із яким був Господь, програвав ворогам.
«І був Господь з Юдою, і він повиганяв меншканців гори. Та не міг повиганяти мешканців долини, бо вони мали залізні колесниці» (Суд.1:19).
Зрозуміло, що для того, щоб зійти на гору, потрібно немало зусиль, особливого підходу та рішучості. І в цій боротьбі перша роль відводилася Богові.
Але як тільки ізраїльський народ опинявся на рівнині, то втрачав перевагу над ворогом. Здавалося, що в цих умовах вести наступальні дії легше, тим більше, що Бог є гарантом усіх перемог незалежно від всіх обставин, проте саме низина була тією місцевістю, у якій ізраїльський народ втрачав здатність успішно вести боротьбу.
«А слуги сирійського царя сказали йому: «Бог гір – їхній Бог, тому вони були сильніші від нас. Але воюймо з ними на рівнині, – присягаємо, що будемо сильніші від них!» (1Цар. 20:23), – так думали сирійські військові. Вони були повністю впевненими в перемозі над ізраїльським народом, якщо бій буде на рівнині. Між ними поширилася така характеристика ізраїльського народу, як народу, у якого Богом є виключно «Бог гір», тож на рівнині Він йому не допомагає.
Очевидно, у цьому разі Бога глибокого зачепили слова ворогів, у Нього загорілося почуття ревнощів за свій народ. «І підійшов Божий чоловік, і говорив до Ізраїлевого царя та й сказав: «Так сказав Господь: «Тому, що сказали сиріяни: Господь – Бог гір, а не Бог долин Він, то дам увесь цей великий натовп у твою руку, і ви пізнаєте, що Я – Господь!» (1Цар.20:28). Цією перемогою над сирійцями на рівнині Бог ніби хотів довести, передусім своєму народові, що Він – Господь завжди й всюди, Господь у всіх обставинах – як у війнах на горах, так само під час битв на рівнинах та у низинах.
Звісно, для християн ці події мають важливе образно-символічне значення. Адже безперервна боротьба на шляху до обіцяного Богом краю – Царства Небесного відбувається як на вершинах, так і на рівнинах чи в низинах. Тож погляньмо, як ми можемо вести себе, перебуваючи в різних місцевостях, у різних ситуаціях та обставинах.
Коли відбувається потужний євангелізаційних захід, конференція за участю всесвітньо відомих служителів, грандіозне святкування річниці якоїсь визначної релігійної події, для проведення яких необхідна багатомісячна підготовка, залучення хору, музичних колективів, то можна з впевненістю сказати, що тоді ми – на висоті, на вершинах. Гармонійний проникливий спів, Богом натхнені проповіді та молитви, неземної краси мелодії оркестрів дають відчуття нам особливої Його присутності, значно додають впевненості та рішучості в духовній боротьбі. За таких умов здається, що немає нічого неможливого та непереможного.
Згадаймо міжнародний «Фестиваль надії» з участю євангеліста Франкліна Грема на Львівському стадіоні «Арена», який у 2015 році зібрав близько сорока тисяч учасників, був для християн саме тим місцем на горі. Там відбулася велика перемога – орієнтовно три тисячі спасенних душ. Заради цього місяцями готувалися, тисячі людей постійно звершували молитви до Бога.
А ще святкування у 2021 році 100-річчя п’ятидесятницького руху в Україні та 460-річчя Пересопницького Євангелія – заходи, на яких було зібрано в ім’я Бога багато християн, на яких вони могли переживати духовне піднесення та Його близькість, відчувати особливу Божу присутність, що надихала їх до нових духовних подвигів та перемог, звитяжної праці та боротьби.
Одначе картина може виглядати абсолютно по-іншому, коли ми, умовно кажучи, спускаємося з гори, опиняємося наодинці, повертаємося до рутинних справ, буднів та щоденних клопотів. Чомусь тоді в багатьох втрачається ревне бажання шукати Бога, йому молитися, читати Слово Боже, досягати духовних успіхів та перемог.
Іноді відбувається так, що на рівнинах та низинах навіть перед незначними спокусами та випробуваннями християнин виглядає абсолютно беззахисним. У таких ситуаціях він майже нічим не відрізняється від пересічної людини, стає таким же вразливим до гріха.
Коли поведінка людини, яка на недільному зібранні переживає Божу присутність, щедро жертвує, є привітною до інших, вдома змінюється на постійне невдоволення всім та злість, то це є ознакою поразок у низині.
Наглядною ілюстрацією втрати слави та сили Божої у низинах є випадок, який стався після того, як учні Ісуса Хреста були свідками Його преображення на горі. Вони чули Його розмову з Іллею та Мойсеєм, були свідками виявлення Його неземної слави, пережили особливу Божу присутність. Там вони могли відчували надзвичайну Божу силу й були готовими здобувати будь-які перемоги. Напевно, вони там відчували, що для них немає нічого неможливого. Проте коли ці учні зійшли з гори, то відразу перед ними постав виклик – чоловік привів свого недужого сина й попросив їх, щоб оздоровили його. Він розумів, що учні такого Вчителя покликані робити ті ж справи, що й Учитель.
Учні Господа Христа виявилися абсолютно безсилими на низині – у тому духовному середовищі, у яке вони потрапили після перебування в славі Господній на горі. «Я його був привів до учнів Твоїх, – та вони не могли вздоровити його» (Мт.17:16), – із цим розчаруванням підійшов чоловік до Ісуса Христа. Таких прикрощів він не очікував.
Здавалося, після пережитих моментів надзвичайної близькості з Богом учні повинні були без всякого сумніву та вагань зробити свою справу – зарадити чоловікові у його проблемі, проте вони виявилися безсилими.
Для деяких християн і сьогодні Господь є «Богом вершин», бо тільки під час недільного зібрання, християнських свят, релігійних масових заходів, конференцій та євангелізацій вони стають своєю поведінкою схожими на людей віруючих. У всіх інших ситуаціях їхнє життя нічим не відрізняється від людей цього світу. У них такі ж самі цінності, бажання та інтереси, вони так само слабкі перед спокусами та схильні до гріха.
Ізраїльський цар Давид, життя якого було повне постійних злетів та важких переживань, сказав: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, – Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать!» (Пс.22:4). Це слова чоловіка, який розумів, що Бог у його житті завжди буде Господом, навіть тоді, коли він проходитиме низинами та долинами.