Ставлення до влади: історія та сучасність
Події в Білорусі в чергове порушили серед євангельських християн питання, відповіді на які вони безуспішно шукають уже багато років поспіль. Особливо гостро вони звучать в Україні останні сім років. Ось ці питання: чи повинні християни покорятися владі безумовно і чи мають право віруючі люди брати учать у політиці?
Цікаво, що ті люди, які стверджують, що християнину не місце в політиці, більше від інших занурені в неї і повною мірою беруть участь у політичних процесах. Тому, зрештою, ми повинні глянути правді в очі й визнати, що від політики нікуди не дітися. Хочеш ти чи ні, хай навіть ти сто разів християнин, то в ній ти таки береш участь. Це частина нашого життя, якої аж ніяк не можливо позбутися. Це так, як неможливо жити в атмосфері й не дотикатися до повітря.
Ілюзія чи самообман полягає в тому, що є люди, які щиро вірять, що не беруть участі в політиці. І це у свою чергу породжує не лише суперечки, а й справжню ворожнечу з тими, хто вважає по-іншому. Саме це й ми бачимо тепер у стосунках людей у церквах Білорусі.
Ще одна пастка, у яку християни самі себе загнали, полягає в тому, що покірність владі, на їхню думку, не передбачає жодних емоцій чи дій. Так, справді написано: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Рим.13:1-2). З цим ніхто не сперечається. Просто слід навчитися розмежовувати владу як структуру і владу певної конкретної особистості.
Відомо, що немає нічого більш безглуздого, як взяти фразу з контексту й видавати її за повну істину. Якщо ж розглянути процитований текст повністю, то в нім чітко сказано, що влада створена Богом для того, щоб захищати добро. «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї» (Рим.13:3). Бог заснував інститут влади для того, щоб вона зберігала порядок у суспільстві, заохочувала прагнення до добра й своєчасно карала зло. Тому й апостол закликає бути покірними вищій владі. І ми повинні намагатися не суперечити владі, якщо вона буде відстоювати добро, зберігати порядок і вимагати дотримання закону.
Ну а якщо влада сама робить зло? Я маю на увазі певну людину, яка у певний час опинилася при владі. Тут навіть найбільш ревні поборники абсолютної покори помиляються, кажучи, що на Гітлера, Сталіна, Мао Цзедуна, Ірода це правило не поширюється. Стоїть питання: звідки така вибірковість і хто в такому випадку визначає, яка влада від Бога, а яка ні? Разом із тим питання залишається і звучить доволі гостро. Що робити, коли влада чинить зло й вимагає цього від своїх підданих?
У цій ситуації аж два апостоли проголошують чіткий принцип: «Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?» (Дії 4:19). Зверніть увагу, що це було сказано представникам синедріону, який був тогочасною владою. Яскравих ілюстрацій цього у Священному Писанні немало. Біблія дає нам безліч прикладів, чи не найяскравішим із яких є життя Івана Хрестителя, Ірода й Давида. Проте Ірод — це відверто негативний персонаж, тому розглянемо приклад Давида.
Ніхто, сподіваюся, не буде сперечатися з тим, що цю людину до влади привів сам Бог. Тож не дивно, що саме цей правитель правильно без зайвої скромності заявляє: «Та вибрав Господь, Бог Ізраїлів, мене з усього дому батька мого, щоб бути царем над Ізраїлем навіки» (1Хр.28:4). Але що ми бачимо? Коли Давид поліз не туди, Сам Господь, Який його ж і поставив царем, робить дивовижне: «І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому…» (2Сам.12:1). І слова пророка були аж ніяк не схвальними. Він був посланий, щоб сказати цареві: «Ти негідник. Ти забрав чуже. Тому я приніс тобі не дуже радісну новину — віднині меч не відступить від дому твого». Теж саме зробив Іван Хреститель.
Тож питання: коли ці два пророки робили такі заяви, вони брали участь у політиці чи ні? Корилися вони владі чи протистояли їй? Бо ж вони чітко та зрозуміло, не вдаючись до політкоректності й відкинувши в бік всяку пошану, заявляли: «Ти посягнув на чуже».
Цікаво, а якщо влада краде щось інше, наприклад, голоси виборців, державні ресурси чи бюджет і за рахунок корумпованих схем збагачується сама, то чи можна їй про це сказати? Чи нинішнім Іванам дозволяють піднімати свій голос лише тоді, коли можновладці дружину в когось заберуть?
Звісно, твердо висловити свою позицію ризиковано. Цариця Естер теж розуміла, на який ризик іде, а могла ж сказати: «Я не хочу втручатися в політику». Знаючи, що, коли цар буде незадоволений її візитом, вона помре, то могла б відмовитися щось робити для свого народу. Мордехай, передбачивши це, сказав знамениту фразу: «Бо якщо справді будеш ти мовчати цього часу, то полегшення та врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька погинете. А хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства!» (Ест.4:14).
Якби це було важливо, то Христос обов’язково б сказав Івану Хрестителю: «Ну взяв Ірод чужу дружину — подумаєш. Хіба мало такого є? Чи варто тобі через це губити своє життя? Ви просто по різні боки барикад. І взагалі, ти повинен шанувати царя. Не будь бунтівником». Але ж не сказав так Ісус. І на те, напевно, були вагомі причини — зло має бути назване злом, навіть якщо його звершує влада. І говорити про це їм повинні мужі й доньки Божі.
Я хочу, щоб ви зрозуміли мене правильно. Я не виступаю за вуличні акції й нікого не закликаю йти на барикади. І за переконаннями пацифіст: ніколи не брав до рук зброї і навряд чи візьму її. На мою думку, найбільш ефективною зброєю є молитва. Навіть якщо народ вийшов на площу, то недопустимі жодні безпорядки чи насильство. Тобто протест, якщо вже навіть до цього дійшло, повинен бути повністю мирним.
Чесно кажучи, я не оцінюю О. Лукашенка як президента. У минулому році я був у Білорусі. Там мені все сподобалося. Я не помітив жодної відсутності свободи. Для мене не важливо, скільки людина при владі, якщо вона робить це на добро народу. Тобто я зовсім не маю на меті закликати чогось чи оцінювати білоруського лідера. Це не моя справа. Я думаю, народ знає, чому він відреагував саме так, і для цього в нього певні вагомі причини. Люди живуть у цій країні, знають набагато більше, ніж ми з вами, і їм видніше, як реагувати. Тут йдеться зовсім про інше: про нас із вами й наше ставлення до давнього питання про участь чи неучасть у політичному житті.
На даний час християнам пропонується якщо не хвалити владу, що щонайменше мовчати, коли вона творить безчинства. Але мовчання, бездіяльність, приховування взагалі-то не є неучастю. Мовчання, як відомо, також дія, також позиція і цілком явний знак згоди.
Бог каже: «Якщо ти промовчиш, то свобода прийде з іншого місця…» Та коли християни все-таки мовчать, то до них починає говорити ослиця. Але не лише в цьому проблема. Вона ще й тому, що деякі християни не лише мовчать самі, а починають бити ослицю палкою за те, що вона заговорила.
Якщо в нас самих бракує духу сказати правду, то не робімо маргіналами тих, хто говорить замість нас. Лизоблюдське «одобрямс» влада ніколи не оцінювала. Про це свідчить історія. Тому з двох бід, як кажуть, мудріше буде обрати меншу, у цьому разі хоча б помовчати. Фазіль Ескандер висловив цікаву думку: «Порядність не передбачає геройства, але передбачає неучасть у підлості». Щодо цього Біблія говорить ще більш конкретно: «Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, обидва вони Господеві огидні» (Пр.17:15). І немає значення, хто цей нечестивий: цар, король, бундесканцлер чи президент.
Так, наша головна мета — проповідь Євангелії для спасіння живих душ і проголошення Царства Небесного. Так, наша кінцева мета — небеса. Так, найкраща зброя християнина — молитва, а не протести. Але, з іншого боку, бути християнином взагалі не означає стати безголовою амебою, яка ні на що не реагує і слухняно погоджується з усім, що їй пропонує безбожна влада.
І, зрештою, неможливо жити на землі й повністю уникнути перетинання з політикою. Простої неучасті не буває. Коли я відмовлявся приймати військову присягу, то хотілося мені того чи ні, я все одно брав участь у політиці. Навіть не беручи участь у голосуванні, ви все одно берете участь у політичних процесах. Та ми повинні знати, яким чином це робити правильно, а не просто ховати голову в пісок або, що ще гірше, співати дифірамби людині лише за те, що вона президент.
Хай збереже нас Господь і хай наситить Він нас благодатними днями. Хай помилує Він усіх нас, наділивши мудрими правителями, які не б’ють дубинками власного народу й не відправляють його гинути на чужині. Даруй, Боже, усім нам благодать, щоб у нас не було потреби брати участь у політиці безпосередньо.