Служіння в Шепетівці триває. Нещодавно мали урочисту подію — рукопокладання на дияконське служіння братів Руслана та Андрія. Це важливо, адже наші брати — пресвітер Олександр та диякон Олександр — мобілізовані до лав ЗСУ.
Коли люди чують новини про Суми, телефонують і питають: «Як ви там?» Я можу відповісти тільки: «Бог добрий до нас!» Самі по собі ми, звичайно, слабкі. Можливо, давно б опустили руки. Але Божа добрість виявляється щодня, ми продовжуємо довіряти Йому.
Коли почалися бойові дії, в Ірпені під час окупації загинув мій зять. Згодом ще один зять загинув на фронті. На війну пішов і мій онук Кирил. Я молилася, щоб він повернувся живим… Я пообіцяла Богу: якщо Кирил повернеться живим, то укладу завіт із Ним.
Незважаючи на те, що постійно літають дрони, ракети, на вулицях Запоріжжя продовжує звучати проповідь Євангелія, Бог спасає і змінює людей. Це справжнє диво — змінене життя після зустрічі з Богом. Радіємо, що можемо бути причетними до таких чудес!
Уже три з половиною роки ми живемо і служимо в Єрусалимі. На даний час служіння відвідує 40-50 людей, маємо дитяче служіння, працюємо з молоддю, налаштовуємо служіння домашніх груп. Бачимо, що люди шукають Бога.
Військовий дістав з жилета Євангелію — у прямому сенсі протерту до дірок — і каже: «Це хліб мій насущний, а надія — на Господа!» Ми прямо на площі серед людей обнялися й разом плакали. «Я знаю, що моя душа — вічна, що вона тепер — Божа» — сказав чоловік.
Ми продовжуємо жити в місті Ужгород і служити серед ромського народу. Діти з одної сімʼї просили молитися за маму, бо вона дуже хворіла. Ми з ними помолилися і в суботу побачили маму на зібранні для дорослих. Діти побачили, як Бог відповідає на молитви!
Тривалий час вкладаємо в дітей, результат видно не відразу, але все ж переміни є. «Дякую, що були поруч і впливали на моє життя, — свідчила одна з дівчат. — Коли я різала вени, хотіла скинутись з багатоповерхівки і не хотіла жити — ви врятували мене».
Моє дитинство минуло в інтернаті, оскільки батьків було позбавлено батьківських прав. Нас відвідували волонтери з церкви. Через їхнє служіння до мене промовляв Господь. Я погодився піти в прийомну християнську сім’ю, і з того часу моє життя змінилося.
Провели зустріч «Діти героїв» для тих, чиї батьки загинули на війні або є зниклими безвісти. Бачили посмішки дітей, втішалися, що можемо їх розрадити серед сумних днів. Для Бога немає нічого неможливого, Він здатен преображати людські серця.