Голуб, драбина та вдячність
Якось у моєму житті трапилася одна неприємна подія — зламав ногу. Хочу поділитися тими висновками, які я зробив. Думаю, що вони надихнуть ще когось із вдячністю дивитися на все, що відбувається з нами в житті.
Отже, одного разу в нашу вентиляційну шахту впало голубенятко. Ми з дружиною врятували його й не знали, що з ним робити, бо воно ще не вміло літати. Можна було б випустити за вікно, але його б там з’їли коти. Приїхав мій син, і ми вирішили віднести його на горище нашого будинку. Син піднявся на горище, а я чекав його знизу. Але, сам не знаю чому, захотів також піднятися нагору, щоб подивитися, що там у нас на горищі робиться. Драбина була не прикріплена, і коли я піднявся майже до самого верху, драбина посунулася — і я впав на спину. А драбина ще й упала на мене й перебила мені ногу.
Здається, не зовсім приємна подія, проте хочеться і в таких обставинах прославити Господа. У Першому посланні апостола Петра сказано: «Краще постраждати за добрі діла, ніж за злі» (3:17). Я думаю, що діло, яке ми робили, було-таки добрим. Звичайно, врятувати голубенятко — це не настільки важливо, як врятувати людину, проте це злом не назвеш. Другий момент: добре, що першим поліз мій син, а не я, тому що тоді це він міг би поламати ногу. Третій плюс у тому, що я впав на площадку п’ятого поверху спиною, а не покотився сходами вниз. Так я травмував лише ногу, а міг би зламати й хребет і бути зовсім нерухомим. Але Господь зберіг мене від цього. Четверта радість полягає в тому, що я зламав ногу в той час, коли зажив перелом ноги в моєї дружини. Наші діти вже старші, вони одружені й живуть в іншому місті, тому всі клопоти з догляду за дружиною лягли на мої плечі. Уявіть, як би було незручно, якби ми обоє зламали ногу й потребували допомоги дітей. А так спочатку я доглядав дружину, а потім — вона мене. Ще одна милість: Господь допустив це в моєму житті, коли я був у відпустці. Перед тим у мене на роботі були надзвичайно відповідальні справи, наш навчальний заклад ліцензувало Міністерство освіти і науки України, тому мені треба було неодмінно бути на робочому місці. Ще один позитив: я зламав ногу, перебуваючи вдома, у Рівному. Одного разу, коли перебував на навчанні в Німеччині, у мене з’явилася грижа — і потрібна була операція. Це завдало безліч клопотів і для мене і для членів групи, з якою я приїхав. І сьоме благословення — травма трапилася зі мною тоді, коли я вже був у статусі дитини Божої, був частиною живої церкви. За мене молилися брати і сестри, відвідували, приносили гостинці — і так мали змогу послужити Богові.
Біблія каже, що тим, хто любить Господа, усе діє на добро. Отже, що доброго я отримав, зламавши ногу? Я мав достатньо часу, щоб подумати, проаналізувати свої стосунки з Господом, бо іноді за своєю працею, не завжди знаходимо можливість зробити це. Я мав багато часу, щоб досліджувати Слово Боже, а це завжди корисно. Ще один момент, який хотів би згадати. Коли дружина зламала ногу й побачила мою особливу турботу про неї, то з такою ж турботою ставилася й до мене. І завдяки цьому наші стосунки стали теплішими, щирішими. Ми стали ближчими й відчули особливе взаєморозуміння. Ще одне, на що Бог звернув мою увагу, коли я був обмежений у русі. Він допоміг мені по-особливому оцінити те, що я маю здоровий глузд, свідомість, пам’ять. Я зрозумів, як це добре промовляти своїми устами, чути своїми вухами, бачити, відчувати, ходити ногами й працювати руками. Я дуже вдячний Богові, що через мою зламану ногу навчив мене радіти тому, що можу ходити без милиць.
Підсумовуючи все сказане, задумуюся над питанням: чи хотів Господь, щоб я зламав ногу? Звичайно, що ні. Ми ж, земні батьки, не хочемо, щоб наші діти хворіли. Ми хочемо, щоб вони були здорові й щасливі. Господь хоче цього ще більшою мірою для нас.
Чому ж так сталося в моєму житті? Я не проявив мудрості. Я бачив, що драбина не закріплена, бачив, що вона важка. Та й сусідка, яка живе на цій площадці, попереджувала, що драбина може посунутися й упасти. Але я не прислухався до цього застереження. У дні, коли в мене була зламана нога, я не міг брати участі в активному служінні. Чи хоче Господь, щоб ми були відсторонені від того служіння, яке Він нам доручив? Не хоче, тому ми повинні бути уважними й обережними, щоб завжди бути у формі. Ще одне, про що я замислився: «Ти впав з цієї драбини, а чи міцно ти стоїш у духовному житті?» Бо й Слово Боже попереджає: якщо ти думаєш, що стоїш, то пильнуй, щоб не впасти. І я по-особливому прийняв ці слова до серця. Одна думка дуже схвилювала мене. «Ти врятував голубеня — зробив добре діло. Але яких зусиль ти докладаєш, щоб спасати людей?» У книзі Приповістей Соломонових сказано: «Рятуй узятих на смерть!» Ця відповідальність покладена на нас, і ми повинні рятувати тих, хто йде до загибелі.
Тому з огляду на все сказане, я щиро вдячний Господу, що він допустив цю ситуацію в моєму житті. Він багато чого мене навчив через ці обставини й надзвичайно благословив. Підсумовуючи, звертаюся до Писання. У Першому посланні до солунян сказано: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (5:16-18).
Віталій Савчук