Ми пішли на богослужіння, і це врятувало наше життя
21 червня 2020 року в Києві сталася трагедія: від вибуху газу в багатоповерхівці на масиві Позняки обвалилося 4 поверхи. За даними ДСНС, загинуло п’ять осіб.
Це історія сім’ї, чия квартира знаходилася прямо над епіцентром вибуху. Олег і Тетяна Супруновичі виховують 7-річного сина. Вони члени баптистської церкви «Слово Істини». Далі — розповідь Олега.
У період карантину в недільний ранок ми завжди були вдома та дивилися служіння онлайн. Останні тижні я декілька разів відвідував зібрання, дружина з сином були вдома. Потім карантин послабили. 20 червня в суботу ми з дружиною обговорювали, що, мабуть, треба вже піти всією родиною до церкви. Однак, мама дружини сказала, що не варто поспішати, адже хворіє ще багато людей. Дружина сказала мені: «Як вирішиш, так і зробимо!» А мене чомусь не полишала думка, що треба разом піти на богослужіння, і я наполягав на цьому. «Йдемо завтра до церкви», — сказав я, навіть не усвідомлюючи, наскільки це глобальне рішення для нашого майбутнього.
І наступного дня ми поїхали на зібрання. Світило сонце, нічого не віщувало біди. Ближче до середини богослужіння під час слухання проповіді відчув вібрацію телефону, дзвонив товариш, який живе за кілька будинків від нас. Я вийшов у вестибюль, щоб поговорити і, піднявши слухавку, почув: «Ти де? З тобою все гаразд?» Здивувавшись таким словам, запитав чому він питає? «Ваш будинок вибухнув!» — сказав товариш. Я ще не усвідомлював усього масштабу, подумав, може, це якась помилка або щось незначне. Але помітив серед пропущених номер сусіда. І набравши його, почув: «Олег, все! Немає квартири!» У це було важко повірити… Що значить «немає квартири»? Я ніби в тумані повернувся до зали, де тривала проповідь, забрав дружину з дитиною, і ми поїхали додому.
Коли приїхали, то я не впізнав нашого будинку. У будівлі зяяла велика діра, на місці нашої квартири не було нічого. Абсолютно — ні стін, ні підлоги, ні стелі. Просто пустота. У цей момент серце просто затріпотіло, я почав розуміти, що зробив для нас Бог сьогодні. Якби не пішли на служіння і лишилися вдома, то шансів вижити у нас би не було.
Наша квартира була прямо над вибухом. Стоячи перед руїнами, ми разом з дружиною та сином схилилися в молитві перед Богом та палко дякували, що зберіг нас, що подарував нам життя, новий день народження. Тепер усім говоримо, що вижили, тому що були в церкві. Навіть невоцерковлені друзі, колеги та знайомі, слухаючи цю історію, кажуть: «Справді, вас Бог врятував!»
Наше життя ніби почалося з чистого листа. Ми втратили все що мали — одяг, посуд, меблі, дах над головою, навіть документи. Поки що нас прихистила мама дружини, але там бракує місця для всіх. Від держави обіцяють якусь компенсацію, але невідомо, якою вона буде і коли. Та ми надіємося на Бога. Іноді Він допускає випробування та негаразди в житті, але головне, що ми лишились живі. Ми не голодні, є де жити, люди допомагають одягом…
Інше питання вже до нас: що маємо змінити у своєму житті? Для чого Бог це допустив? Зараз ми усвідомлюємо, що варто менше зациклювалися на матеріальних речах, а більше дбати про вічність. Також для нас стало відкриттям, що люди набагато добріші і жертовні, ніж ми думали.
Арсен Малець, sobor.com.ua