Не втрачати жодної можливості
На осінніх канікулах ми провели табір для невоцерковлених дітей у нас в церкві, а також — в одному селі, де до цього таборів не проводили. Дітей, звичайно, було не так багато, як літом. Табір пройшов в атмосфері доброзичливості. Програма була цікава, команда працьовита. Усе проходило в клубі, який сільський голова дозволив нам використовувати. В кінці табору відбулась також програма для дорослих. Після табору ми організували заняття з дітьми на постійній основі.
Також нові діти стали відвідувати й наші клуби. У підлітковий клуб на початку осені приходило не дуже багато дітей, але поступово кількість збільшилась. Ми проводимо для них різноманітні заходи в різних формах, знайомлячи їх зі Словом Божим. Дитячий клуб теж стали відвідувати кілька нових діток. Розповім про одну дівчинку. З її мамою ми були давно знайомі, але спілкувалися дуже мало, оскільки не були близькими друзями. І одного разу, коли ми перед школою проходили огляд у дільничного лікаря, нам довелося дуже довго чекати в черзі. І було досить часу поспілкуватись про земні справи. Також я поділилася новинами нашої церкви, про табір, який недавно закінчився, про клуб, який незабаром має розпочатись. Жінка висловила бажання, щоб її дитина відвідувала заняття в клубі. Через місяць вона привела свою дівчинку на зібрання, потім на клуб. З тих пір вона є постійним і активним відвідувачем. Дитина дуже задоволена й зацікавлена, а мама дуже рада, що її дитина відвідує церкву. Цей випадок ще раз переконав мене, що не треба втрачати жодної можливості поспілкуватися з людьми про Бога. Не так давно у мене було кілька відвертих розмов із вчителями моїх дітей.
Протягом 40 днів у нас в області проходила спільна молитва з постом, у якій брали участь усі церкви по черзі. Ми молилися за особистий ріст, за різні служіння, за владу, за духовне пробудження тощо. У кінці цих 40 днів відбулося спільне служіння.