Обіймаючи серцем
У нас продовжуються богослужіння по п’ятницях та неділях. Я ділюся роздумами над Божим Словом, декламую вірші. Це приносить мені особливу радість — служити в Божому домі.
Ми провели два дитячі майданчики у Хухрі та Котельві, на які приходило багато дітей. Також мали гарні підліткові вечори. Після таборів знову почали проводити дитячі та підліткові зустрічі. Приємно спостерігати, що до цих зустрічей долучаються нові учасники. У церкві «Нове життя» мали захід для дітей, чиї батьки загинули на війні.
У «Новому житті» провели дві жіночі зустрічі. Говорили про молитву, аналізували книгу «Естер», спілкувалися у теплій атмосфері. Сестри з великим бажанням вівчають біблію, діляться своїми думками, переживаннями та свідченнями.
У Котельві та Хухрі прийняли хрещення, давши обіцянку служити Богу шестеро осіб. Серце радіє і тішиться, коли бачиш змінені серця і віру людей, яким ти звіщав Добру новину про живого та люблячого Бога.
Хочу поділитися особистим свідченням Божої праці в с. Хухра. Коли я приїхала, ще не мала чіткого уявлення, яким чином тут буде розвиватись служіння. Тільки мала ціль — здобувати людські душі для Христа. Маленькими кроками я робила те, що Бог вкладав у моє серце. З Божою допомогою та прекрасною командою втілювала ті ідеї, які приходили на думку. Тут розпочався мій особливий шлях служіння дітям та підліткам. Довгі та глибокі розмови з дівчатами, час, проведений за чаєм, теплі обійми, яких було так багато. Наші двері були відкритими для них — і не лише двері будинку, а й двері серця. Мені хотілося зловити кожну мить проведену з ними, насолодитись спілкуванням, дати їм корисні поради, сказати ті слова, які змінюватимуть їхнє життя. Ми запрошували дівчат в гості з ночівлею, вони дуже любили цей проведений разом час. Пригадую, одного разу перед сном після спільної молитви я підійшла і обійняла кожну з них, побажала гарних снів. Для них це було приємно та водночас незвично. В такі моменти відчуваєш, начебто ти обіймаєш їх серцем.
Я докладала зусиль, щоб діти та підлітки Хухри більше дізналися про Бога, щоб Він став їхнім Другом. Щоб вони завжди пам’ятали, що є Той, до Кого можна прийти з будь-якими переживаннями, Який підтримає та допоможе. Особливе місце у моєму серці зайняли ті діти, які стали відвідувати наші зустрічі. Я бачила, як Бог змінював їх, як посіяне Слово проростало. Діти, які так щиро вміють обіймати, і яким вдалося забрати частинку мого серця. Служачи їм, я зрозуміла: коли віддаєш їм своє серце, твоя душа наповнюється небесним щастям, коли віддаєш їм свою любов — наповнюєш свою душу.
Я по-особливому раділа, коли на свято Водохреща прийшли більше 10 дітей та підлітків. Пам’ятаю, як вони вперше переступили поріг дому молитви, як вони боялися і просили мене: «Свєто, сядь біля нас». А тепер — приходять в церкву як до рідного дому. У такі моменти наповнює радість і подяка Богу, що праця, яку я виконувала, була недаремною. Це особлива радість — бачити плоди своєї праці. Я ніби пережила на собі вірш з Біблії: «Отож брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнота у Господі!» (1Кор.15:58). Це правда — наша праця не марна в Господі, і вона вартує усіх зусиль!
Праця продовжується, і Бог продовжує посилати тих, кого я можу обійняти серцем. «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішити й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих» (2Кор.1:3,4).
Світлана Каразія, Сумська область, уривок з листа