Шепетівка: нові сили та виклики
Служіння в Шепетівці триває. Нещодавно мали урочисту подію — рукопокладання на дияконське служіння братів Руслана та Андрія. Це важливо, адже наші брати — пресвітер Олександр та диякон Олександр — мобілізовані до лав ЗСУ. Руслан — також відповідальний за соціальне служіння. Щосереди він із групою волонтерів проводить благодійні обіди. Цій справі вже понад чотири роки. Частина відвідувачів обідів приходять і на наші богослужіння.
Майстерня «Мудрий Тесля». Наш «Денний центр» у Шепетівці — це місце, де діти не просто проводять час, а знаходять сенс. У майстерні «Мудрий Тесля» сформувалася унікальна команда: 16-річний Ілля, який взяв на себе організацію, та два вже досвідчені майстри Людвіг та Іван. Така «комунікація поколінь» дає гарні плоди. Якось заїхав до них і побачив, як двоє хлопців завзято щось майструють. Питаю: «Що робите?» А вони з гордістю: «Це корито для наших поросят!» Для них ці речі, зроблені власноруч, є надзвичайно цінними. Також наші діти регулярно відвідують будинок для літніх людей. Коли бачиш, як старенькі обіймають молодь, розумієш: це служіння потіхи та любові, якого потребують усі.
Конференція «Божий мінімум». Особливим благословенням стала підліткова конференція у Хмельницькому на тему «Божий мінімум чи нестабільний максимум». Наприкінці кожній дитині подарували конверт із справжнім доларом як символ «Божого старту». Треба було бачити їхні очі! А в Коськові провели квест: діти проходили через локації «Таємна вечеря», «Голгофа» та «Печера», відкриваючи для себе жертву Ісуса Христа.
Пекарня «Надія є». Наша пекарня в Ленківцях зараз працює в режимі «хліб за донат для ЗСУ». Сестра Інна постійно готує смачні новинки: хліб із льоном, цибулею, піцу, навіть експериментує з гороховим хлібом. Аромат стоїть такий, що діти не втримуються. Одна дівчинка несла додому два буханці, а принесла один. Каже: «Так пахло, що з’їла цілу хлібину дорогою». Сестра Галина, яка там працює, каже: «Ми просто дуже багато молимося, коли печемо». І ця доброта відчувається в кожному шматочку.
Історія Владика. Хочу розповісти про наше нове благословення — Владика. Він став першим вихованцем у патронатній сім’ї наших друзів Сергія та Ані. Коли хлопчик пробув у них всі допустимі строки, постало питання: або нова родина, або притулок. Хоча кілька сімей хотіли його всиновити, та відмовлялися, лякаючись важких діагнозів. Ми з Мариною вирішили, що дітей більше брати не будемо. Але Бог мав інший план… Повертаючись із Шепетівки після одного служіння в особливому піднесенні від Святого Духа, ми отримали той самий «дзвінок від Бога». Коли директорка патронатної служби запропонувала взяти дитину, сам не знаючи чому, миттєво погодився. Марина лише здивовано запитала: «Ти справді це кажеш?» Наступного дня ми поїхали на знайомство. Але далі почалося найважче — у нашій родині всі стали нервувати і виявляти протест, особливо ті, від кого ми цього ніяк не чекали. Марина була у важкому емоційному стані. Дійшло до того, що я зателефонував у службу і сказав, що ми не візьмемо дитину.
Нам дали час до понеділка. І я дякую Богу, що за суботу та неділю Він зцілив наші серця і все розставив на свої місця. У понеділок об 11:00 ми вже були в Шепетівці, щоб забрати нового члена сім’ї. Спочатку було непросто, але за короткий час родина відкрилася, і саме ті діти, що протестували найбільше, тепер найдужче люблять Владика. Сьогодні ми бачимо, що діагнози лікарів — це не вирок. Хлопчик розвивається, він став нашим «позитивним зарядом» (хоча іноді й любить випробувати нерви). Аня, яка за освітою лікар, щоразу дивується його прогресу. Віримо в його повне зцілення! З приходом Владика у нашому великому домі стало трохи затісно. Тому вирішили розширитися і добудувати дві кімнати (одна з яких буде ігровою) та великий санвузол.
Василь Перепелиця, Хмельницька область, уривок з листа