Таксі-благовістя

31.07.2021
0
270

Ми трудимося в Криму, у Джанкої, і скрізь намагаємося свідчити людям про Христа — дружина там, де працює, а я — там, де буваю. У певний момент мені прийшла ідея влаштуватися на роботу у Яндекс-таксі, оскільки там гнучкий графік, який я міг суміщати з усіма служіннями, які виконую. Два дні я звикав до цієї роботи, бо це було щось нове для мене. До того я ніколи не працював у цьому напрямку. А потім я почав своє служіння й там. Коли люди сідали до мене з поганим настроєм, я одразу цікавився, що сталося, намагався знайти слова для підбадьорення. Тобто я щоразу розпочинав розмову з людьми й невдовзі зауважив, що переді мною відкрилися великі можливості проповідувати людям Слово Боже. З Божої милості в мене виходило знаходити ключики до людських сердець. Ця праця давала мені велике задоволення — додому я завжди приїжджав із посмішкою, відчуваючи втіху від того, що виконую Божу волю.

Я працював там десь пів року, і в мене є багато свідчень. Хочу поділитися двома з них. Одного разу я підвозив трьох жінок із одного району на ту вулицю, де живу сам. Одну з цих жінок раніше бачив, але ніколи не розмовляв із нею. Я став свідчити цим жінкам про Христа. І ота, яка живе поруч зі мною, стала виливати мені своє серце. Розповіла, що в дитинстві відвідувала групу віруючих, де співали з книжечок пісні про Бога. Згодом вона навіть співала в хорі, але, підрісши, відійшла від Бога. Я сказав, що ніколи не пізно повернутися. Та жінка плакала, обіймала мене. Я заглушив двигун, і ми довго спілкувалися. Я після того не зустрічався з нею. Сподіваюся, що ще буде нагода, але знаю, що Слово Боже посіяне в її серці, і воно без плоду не буде.

Ще одне свідчення, як можна розповідати про Бога, виконуючи повсякденні справи. У нас дві доньки й син. І на базі нашої школи проводився літній табір, який відвідувала моя донька. Я відвозив її туди й забирав звідти. Часто бачив там одну молоду жінку з паличкою, яка прогулювалася. Я не раз відчував поклик підійти до неї й заговорити. Але не вистачало відваги. І ось одного разу таки наважився. Підійшов, кажу: «Добрий день. Як вас звати?» Вона відповіла — і так зав’язалася розмова. Довкола ходили люди, а ми спілкувалися. Я розпитав, що з нею трапилося. Вона розповіла, що після пологів у неї порушився тазостегновий суглоб. Коли вона розповідала про свою проблему, я відчув спонукання: «Помолися за неї!» Ми зазвичай молимося за людей у домах молитви. А тут інші люди ходять, незручно якось. Але знову чую в серці Божий голос: «Помолися за неї». Я запитав у жінки: «Чи можна я за вас помолюся?» — «Можна», — відповіла вона. — «А можна покласти на вас руку?» — «Можна». Але перш ніж молитися я розповів їй історію, як друзі принесли свого розслабленого друга до Ісуса, розкривши дах дому. І звернув увагу жінки на слова Ісуса : «Прощаються тобі гріхи твої». Я сказав: «Бог може зцілити вас сьогодні, для Нього це не проблема. У Нього повнота сили й влади. Але передусім Він хоче душу вашу зцілити й змінити ваше життя».

Коли я говорив це, а потім молився за неї, то відчував явну Божу присутність. Її відчувала й моя донька, яка стояла поряд. У ту мить мені було байдуже, що довкола ходять люди. Я просто голосно молився за її зцілення, за її покаяння, за зміну її життя.

Можливо, ви чекаєте, що я скажу, що Бог умить зцілив її. Ні, цього не відбулося. Згодом я бачив цю жінку в магазині без палички. І наступного разу обов’язково запитаю, як її здоров’я. Але вона почула Боже Слово й відчула у своєму житті Божу силу.

Одного разу мене викликали на роботу. Зателефонувавши клієнту, щоб уточнити, де його забрати, я вже з телефонної розмови відчув, що він жорстко налаштований. А їхати мені з ним треба було дуже далеко — у віддалене село Джанкойського району. І, до речі, вночі. Цей чоловік їхав не сам, а з товаришем, і з їхньої розмови я дізнався, що їдуть вони на якусь розборку. У розмові хтось із них запитав: «Ти готовий померти?» Я кажу: «Та, в принципі, не страшно». — «А ти що, віруючий?» — «Так». — «То ти в Ісу Масиха віриш (цей чоловік був азербайджанцем і мусульманином)?» — «Так». Він почав мені ставити певні запитання, а я розповідав йому, як живу, як вірю, як будую стосунки з Богом. Це його розсердило ще більше. «Так що — ваш Бог сильніший від нашого?» — «Я не знаю вашого Бога, я розповідаю про того, Якому вірю». Ці чоловіки стали кричати на мене й погрожувати мені. Я тоді відчув, що мені таки страшно.

У якусь мить мене попросили спинити автомобіль, щоб вийти для потреби. Коли вони вийшли, я подумки звернувся до Бога: «Боже, Ти бачиш, що мені страшно. Я не знаю, що на умі в цих людей. Але я свідчу їм про Тебе». За кілька хвилин ці люди повернулися в автомобіль і сказали: Ізвіні, дарагой, шото ми наєхалі на тебя…» Мені аж відлягло від серця.

Я завіз їх туди, куди мене попросили, мені заплатили за роботу. Один із них повертався в Джанкой, і я йому свідчив. Попри те, що я пережив таке  потрясіння, мені все ж було приємно, що міг розповісти цим людям про Господа й постраждати за проповідь Слова Божого. І я вдячний Богові, що Він дає благодать, дає владу, дає відвагу, щоб використовувати будь-яку можливість для проповіді Слова Божого. Можливо, ми зараз працюємо не так, як раніше, коли ми випускали газету, ставили намет, проводили євангелізації, роздавали буклети. Нині час для індивідуального євангелізму — десь на робочому місці ти проповідуєш, десь на ринку, в автобусі — скрізь, на кожному місці ти можеш познайомитися з людиною й сказати їй слово про Бога. І Господь докладає спасенних до церкви, за що я Йому щиро вдячний.

Ще хочу поділитися, що до нас на зібрання став приходити 25-річний хлопець, який вживав дуже розповсюджені в Україні наркотики — солі, які за рік-два вбивають людину. Вони викликають сильну залежність. Він розповів, що на зібрання його запросив його друг, який теж вживав ці наркотики. Вони мали разом прийти в церкву, але коти той хлопець зайшов до друга — друг уже висів у петлі. Каже: «Я не знав, куди йти і як потрапити на зібрання, тому вирішив: буду йти куди йдеться. Повернув раз направо, потім вирішив ще раз направо повернути — і побачив вивіску «Дім молитви». Ми запропонували йому поїхати в центр реабілітації в Сочі, з яким ми співпрацюємо. Брати кажуть, що він покаявся, слухняний, Бог змінює його життя. Написав нам такого листа вдячності, що я аж плакав. Дякував Богові, дякував братам, які вчасно підійшли до Нього й підтримали. Це велика радість, коли навіть один грішник приходить до Господа й отримує спасіння. Ми познайомилися з його мамою. Вона теж дякує нам за підтримку її сина.

Тож хай Бог благословить усіх нас у цей останній час, щоб наші руки не опускалися, щоб ми виконували Боже діло, поки Бог дає Свою благодать. Рухаймося вперед, щоб ім’я Боже було прославлене в нашому житті.

Володимир Ващук



Додати коментар

Пожертвувати