Той, Хто дає надію
Незважаючи на незвично холодну погоду і відсутність світла по 14-20 годин на добу, зима була насиченою плануванням, підготовкою, різними клопотами та служінням.
Підготували сюрпризи для військових. Зібрали в церкві список тих, хто служить, тобто дітей, внуків, братів, близьких знайомих. Це люди, за яких ми постійно молимося під час богослужінь. Склали посилки і відправили їм поштою. Декого це дуже зворушило. Мали зустріч з родинами, чиї чоловіки у полоні або вважаються зниклими безвісти. Невідомість вбиває. Бракує слів, щоб якось їх потішити... Але ми говорили про Того, Хто дає надію, Хто може підтримати. Молилися за ці родини.
На Різдво багато займалися благовістям, відвідували літніх людей, сусідів, вітали працівників державних установ. Також мали святкову програму в церкві. Це таке тепле родинне свято, яке зближує нас один з одним і з Богом. Дитяча євангелізаційна зустріч зібрала близько 60 учасників. Ми підготували програму, яка включала біблійну історію, рукоділля, кулінарний майстер-клас, ігри, конкурси та подарунки. Наша молодь їздила у військовий госпіталь у Чернігів до поранених воїнів. Спілкувалися та дарували їм смаколики.
Церкву відвідують нові люди. Чим далі, тим частіше відчуваємо, що будівля дому молитви стала тісною для нас. Молимося, щоб Бог дарував нам бачення для вирішення цього питання.
Багато дітей (мабуть, 90%) які виросли у нашій церкві і почали активно служити, на жаль, виїхали. Хтось — на навчання, хтось — за кордон, хтось — одружився. Інколи думаю: яка була б потужна команда, якби хоча б половина з них лишилися на місці. Але така вже доля неперспективного районного центру… Тішить те, що багато із цих людей продовжують служити на нових місцях. Одна із сестер, яка працювала в недільній школі, вийшла заміж і переїхала в місто до свого чоловіка. Тому середня група залишилися без вчителя. Таким чином я повернулася у недільну школу і знову отримую задоволення від служіння дітям.
Мали в церкві семінар для сімейних пар, якого викладав Олександр Шевчик. Захід відвідали багато гостей з інших церков. Також до нас приїжджали Віталій Яцюк та Ростислав Мурах. Проводили семінар для служителів, сімейну конференцію, окремі зустрічі з молоддю та з батьками.
Звичайно, більшість мого часу займає сім’я, повсякденні справи, різні життєві клопоти. Але я щиро дякую Богові за те, що можу в міру своїх можливостей служити.
Людмила Демчук, Черкаська область, уривок з листа
* * *
Після кількох теплих попередніх зим цього року ми відчули і сніг, і сильні морози. На це все накладаються часті і тривалі відключення світла, що робить життя не дуже комфортним… Але разом з тим ми живі, здоровію. Життя триває, і це підкреслюють гарні події в церкві: незважаючи на важкі обставини, кохання творить дива — люди створюють нові сім’ї. Радіємо цьому, але трішки й сумуємо — сестри, що вийшли заміж, переїхали в інші міста…
Приготували і відправили військовим (родичам наших членів церкви) подарунки — прямо на місце служби. Для них це було несподівано і приємно. Також зустрічалися з родинами зниклих безвісти воїнів. А наша молодь відвідала поранених військових у шпиталі.
Мали насичені дні під час свят, проходили з дітьми адвент, готували різдвяну програму. Благовістили в місті — відвідали мерію, бібліотеку, лікарню тощо. Мали затишний вечір в церкві. Провели Дитяче свято для різних вікових категорій у відповідній формі. Були ігри, пісні, смаколики та нові знайомства. До речі, приходили і діти військових, яких ми запросили на попередній зустрічі
Чоловік із командою знову відвідав військових на сході. Готували для них гарячі смачні страви, підбадьорювали Божим Словом та молитвою. У цій поїздці вони зустрілися із християнином з нашого міста, але з іншої церкви. Йому було важко морально, тому дуже дякував за духовну підтримку. Такі поїздки мій чоловік здійснює регулярно. Був випадок, коли перенесли заплановану дату, і тоді стався приліт — саме в той будинок, в ту кімнату, де вони зазвичай базувалися. Цей випадок є для нас ще одним свідченням Божої охорони. Також брати регулярно відвідують вищезгаданий шпиталь.
До нашої церкви приїжджали гості — Олександр Шевчик, Ростислав Мурах, Віталій Яцюк. Вони проводили семінари для молоді та дорослих.
Я вже більше задіяна в служінні підліткам. Декілька зустрічей проводили у нас вдома. Інші — в будинку молитви. Розбираємо теми, актуальні саме в їхньому віці, розглядаємо християнський погляд на різні явища. Намагаємося адаптувати Біблію до їхнього щоденного життя і спрямувати до служіння Богу.
Ірина Крапивна, Черкаська область, уривок з листа
