Важка дорога на Схід
Через карантин довгий час не міг поїхати на Східну Україну з допомогою для військових. Щоразу були якісь перешкоди. Також мав проблеми зі здоров’ям, лікував серце… Та й не так просто тепер, як було колись, поїхати на Схід. Карантин — не всюди пускають. Принаймні дистанційно намагався підтримувати хлопців — по телефону. А також збирав необхідні речі, надсилав і поштою, і через інших волонтерів.
Весь час я молився за поїздку, планував, шукав ресурси. І нарешті можливість з’явилася. Крім власне відвідування військових, заїхав у свою церкву, яку колись починав у м. Лисичанськ. Послужив, побачився з друзями. І їх підтримав, і сам підбадьорився. Ця церква завжди буде в моєму серці, я приїжджаю туди як додому. Віддав місіонерському служінню там 9,5 років.
Поїздка тривала близько 10 днів. Дорога була дуже важкою через погоду — місцями ожеледиця, бачив багато аварій і смертей. Також через проблеми з серцем довго не можу їхати, потрібен відпочинок.
Діти і вчителі Маневицького району, а також волонтери м. Радехів зібрали допомогу — солодощі, вітаміни, продукти, теплі речі, побутову хімію, медикаменти, наварили 30 відер домашніх вареників тощо. Все це ми автомобілем і бусом зі Степаном Янюком відвезли на Схід.
На Донеччині нас зустрів командир однієї з бригад. Дозволив нам заїхати на самий «передок». Але спочатку ми благовістили у штабі батальйону, де зібрались офіцери. Вкінці помолилися за них і подарувати молитовники. Після цього поїхали на передову. І там, у землянці, в теплій атмосфері спілкувалися, співали, молилися за наших воїнів, за їхні сім’ї, за мир в Україні. Є багато проблем, які ні ми, ні вони не можуть вирішити, але тільки Бог. Тому спрямовуємо до Нього.
Дякую Ісусу Христу за честь служити цим мужнім воїнам і бути їхнім капеланом.