Я знаю, Відкупитель мій — Живий!
Я народився 1991 року в смт Рожище Волинської області. У сім’ї я був третім із десяти дітей. З дитинства відвідував богослужіння, але в чотирнадцять років стався момент, який кардинально змінив моє життя – мого серця по-особливому торкнувся Христос.
Трапилося це так. У нашій церкві навернувся хлопець на ім’я Іван, і він чомусь захотів товаришувати саме зі мною. Після вечірнього служіння юнак залишався в нашому домі, так йому було краще добиратися до місця роботи на нічну зміну (він працював в Рожищі, а сам був із сусіднього села). Ми багато спілкувалися, але його цікавило Слово Боже, а мене – футбол. Я не розумів його до кінця, бо він горів любов’ю до Бога, а я – ні.
Одного разу (восени 2005 року) на запрошення Івана я поїхав у Ківерці на з’їзд пророків. Мені, підлітку, не хотілося туди їхати, але вирішив поїхати заради нього. Звичайно, у домі молитви я завбачливо зайняв найвіддаленіше місце, щоб пророки до мене не дісталися. І от йде служіння… За кафедру на проповідь вийшов молодий хлопець. Коли він проповідував, відчувалася дія Сили Божої. Він виголосив сильну проповідь, а опісля пророкував. Під час цього дійства я пережив щось особливе, і у своїй молитві Богу сказав: «Господи, я хочу бути таким, як він!»
Не знаю, що зі мною сталося, але коли повернувся додому, то дуже змінився, і всі це помітили. Завуч навіть викликала мою маму до школи й питала: «Що ви з ним зробили? Куди його возили? Він зараз у школі поводиться, як ангел, хоча раніше був зовсім не таким». Мама відповідала дуже просто: «Я за нього молилася». Разом із Іваном ми продовжували їздити на різноманітні богослужіння.
Коли я ще був юнаком, перед Різдвом запланував собі відвідати дуже багато служінь під час свят. Однак сталося так, що захворів і пролежав декілька днів у ліжку. На перший день Різдва мене відвезли до поліклініки – лікарі нічого не змогли сказати, була висока температура. Я відчув, що можу померти. Лежачи в лікарні, думав: «Чому склалося не так, як я хотів, чому я тут?» Щоб знайти відповідь на своє питання, листав сторінки Біблії, і на очі потрапив підкреслений вірш із книги Йова: «Я знаю – Відкупитель мій живий». У цей момент ніби хтось сказав до мого серця: «Він твій лікар». Я відчув тепло всередині, а вранці мене виписали з лікарні повністю здоровим. Наступного дня мав можливість поїхати в Колки на служіння.
У 2007 році я прийняв водне хрещення, на той час закінчував 10-й клас. З того моменту в моєму житті змінилося все. Я став задумуватися: а чим можу послужити Богу? Що потрібно, щоб у церкві процвітали Божі дари? Дорогою пошуку відповідей на ці питання я йду й нині.
У 2009 році одружився. Моя дружина Ольга родом із села Башлики, у якому ми тепер живемо й виховуємо п’ятеро дітей.
У січні 2010 року мене обрали керівником молоді в Башликівській церкві. Це служіння я виконував шість років до січня 2016 року, бо був обраний на служіння благовісника. У цьому ж році за рекомендацією Володимира Дячука мене затверджено пресвітером у церкві села Котів. Тепер я розказую про це ніби про звичайний факт із життя, однак не так легко було прийняти цю пропозицію… Мені було 25 років. Єпископ Михайло Близнюк підтримав мене й сказав: «Ми не будемо ставити тобі випробувальних термінів. Якщо будеш бачити, що важко, то приїдь і скажи, а ми настановимо відповідальним за церкву когось іншого». Після цієї події я двічі їхав до нього, але ні разу не доїжджав… Щось усередині мене не пускало зайти в його кабінет. Мої переживання за цю справу, сльози й молитви знає тільки Господь!
Розпочав свою роботу в Котові з ремонту дому молитви. Коли брати зійшлися, я дуже зрадів, бо побачив, що є з ким працювати. За півдня ми зняли стару підлогу, потім завезли пісок, залили стяжку, поклали дошки, трохи пофарбували стіни, а також зробили дровітню.
Я молився: «Боже, а з чого мені почати роботу з людьми в Котові?» Почав відвідувати всіх членів церкви. Склав графік – і менше, як за півроку, обійшов усіх. Після таких зустрічей серце завжди наповнювала радість. Я відчув, що люди зацікавилися церквою. Вони побачили, що вони – потрібні.
Ще я зрозумів, що маю зібрати й згуртувати молодь. Тому організували співанки, які проводили сестри з Башликів. Мене надзвичайно тішили молитви, у яких ми просили Бога охрестити членів нашої церкви Святим Духом.
Найбільше, за що хочеться дякувати Богу – за можливість служити стареньким сестрам нашої церкви, які самостійно не можуть прийти на зібрання. Те, що я можу підвезти їх, відчинити їм двері, провести їх до воріт – це для мене найкраще, найдорожче!
Бувають, звичайно, і дуже важкі моменти. Пам’ятаю, коли три дні і три ночі не міг спати через переживання. Тоді, ходячи з кімнати в кімнату, звернув увагу на вирізьблений віршик з Біблії, який висів вдома на стіні: «Добрий Господь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється» (Наума 1:7). Ці слова ніби заговорили до мене й нагадали, що Бог все контролює.
Коли в нас народилася перша дитина, ми жили з батьками дружини. Мене ніхто там не ображав, але я дуже хотів мати свій куточок. У той час, коли хлопці їздили на заробітки, я виконував служіння, і не розумів, звідки маю взяти потрібні гроші. Але з Божою допомогою ми побудували дім. Я тепер кажу всім: «Якщо ви не хочете в чомусь мати потребу, служіть Господу!» Як говорив Давид: «Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили» (Пс.37:25).
Авторитет мого життя – Боже Слово. Усією сім’єю ми молимося, читаємо Біблію, навчаємо дітей, що є Ісус Христос, Який дає життя, радість, благословення. Ввечері ми всі разом стаємо на коліна, і я радію, коли чую, як мої діти звертаються до Бога.
У листопаді 2017 року захворіла моя дружина. Коли відвіз до лікарні, лікар повідомив невтішний діагноз. Дружину стали готувати до операції. За словами медичних працівників, був ризик, що вона може померти на операційному столі. Я тоді в лікарні не молився, а просто кричав до Господа: «Боже, залиш мені дружину живою, не забери в моїх дітей маму!» А вдома щиро молилися діти. І сталося чудо! Через п’ятнадцять хвилин до мене підійшов лікар і промовив: «Вас береже ангел Божий! Я сорок років працюю лікарем, а такого ще не бачив. Все обійшлося без операції. Це чудо!»
Знаю, що, незважаючи на те, де ти перебуваєш і в якому положенні, можеш у своїх труднощах просто звернутися до Бога: «Господи, почуй мене, допоможи мені! Господи, прийди в лікарню, оздоров мою дружину! Прийди додому і вилікуй мою дитину!» – і Бог неодмінно почує, так як Він почув мене й моїх дітей! Я Йому щиро за це вдячний.