Як вийти з глухого кута?

По себе

Я місіонер, працюю на Сумщині вже майже 7,5 років. Жив у прикордонні, а півтора місяця тому змушений був переїхати до Сум. Час від часу приїжджаю в село, де жив раніше, бо там ще мешкають люди, хоча воно розташоване за 3-4 км під кордону. Ми хвилюємося, молимося — і їдемо туди та проводимо зібрання.

У нас є старші сестри, діти та онуки яких на війні. Вони щоразу приходять на зібрання зі слізьми й проханням молитися за їхніх рідних. А ми іноді звикаємо до обставин, які довкола нас, і не пильнуємо в молитвах. А сестри не звикнуть, тому що там їхні рідне — і це болить.

Дивний порятунок

21 лютого 2024 року Бог продовжив моє життя. Того дня їхав із Сум до Полтави автомобілем. Дорога була дуже слизькою, і мене викинуло з дороги в обрив, який був завглибшки 18 метрів. Автомобіль перевернуло на дах, і так він скочувався донизу, до певного бар’єра, яким стало дерево. Машина зманеврувала вбік, тож задня частина авто вперлася в дерево, а передня — настромилася на колоду діаметром 30 см, яка пройшла між кермом і склом.

Усе це тривало лічені секунди. Я опинився на стелі авто. І перша моя думка: «Невже це трапилося зі мною?» Усі мої плани за мить зруйнувалися. Мені вдалося якось вибратися з автомобіля, і я став міркувати: «Що ж робити далі?» Я знову заліз у авто, заглушив мотор, узяв деякі речі та викарабкався наверх.

Мій глухий кут

Було пів на десяту вечора. Падав лапатий сніг. Я відчув, що підступає паніка, тож став славити Бога, кажучи: «Господи, дякую, що Ти мене зберіг!» Заспокоївшись, я заходився зупиняти автомобілі, але вони не зупинялися. Я пригадав, як друг мені розповідав, що зупиняв транспорт, ставши посеред дороги й розвівши руки в різні сторони.

Я теж вирішив так зробити, бо мало того, що авто не ставали, але і їхали вони доволі рідко. А тут холод, сніг… Водії, побачивши мене на дорозі, призупинялися, але коли я підходив до авто, натискали на газ, бо не знали, хто я, і не бачили мого автомобіля в обриві. Зрештою один водій зупинився й допоміг мені. Але ввесь цей час зі мною був Господь. І я дуже вдячний Йому за це та за те, що Він зберіг мене.

Бог поряд

У Бога немає безвихідних ситуацій. Він знає, як діяти, навіть коли нам здається, що виходу вже немає, і ми не знаємо, що робити. Я хочу поділитися з вами думками, які я певною мірою пережив.

Можливо, ви чули історію, як син із татом їздили електричкою до дідуся. І якось син-підліток каже: «Тату, цього разу я хочу поїхати сам». Тато нехотя погодився. Але коли він садив сина у вагон, то сказав: «Ось записка. Але прочитай її тоді, коли тобі стане дуже страшно». Син поклав записку в кишеню, гадаючи, що вона йому не знадобиться. Та ось на одній станції у вагон зайшли юнаки-розбишаки, сіли неподалік від нього й стали зухвало поводитися. Хлопчику стало страшно, він одразу ж знайшов записку й прочитав: «Синку, якщо тобі страшно, то знай: я в сусідньому вагоні».

Отак буває і в нашому житті. Тому, коли нам страшно, не забуваймо, що Бог поряд. І я хочу запропонувати вам чотири істини з Біблії, які допоможуть вибратися з глухого кута.

Перегляньте своє життя

Пригадайте подорож Йони до Таршіша, коли почалася буря на морі. Глухий кут — що тут скажеш. Немає твердої опори під ногам і змоги знайти рівновагу під час шторму. Але що допомогло усім врятуватися? Йона визнав, що це його помилка.

«І сказали до нього: Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас? Бо море бушувало все більше. І сказав він до них: Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас» (Йона 1:11-12).

Можливо, і твій глухий кут викликаний тим, що ти не так живеш, трохи не туди йдеш. Може, не підкоряєшся Богові. Тому визнай свою помилку, бо лише зі щирим Бог чинить щиро.

Звертайтеся до Господа з вірою

Коли цар Єзекія побачив, що Єрусалим оточив асирійський цар, що немає виходу, він узяв листи, які принесли йому посланці ворожого царя, пішов у Божий храм і сказав: «Господи, Боже Ізраїлів… Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі… Нахили, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй слова Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога!» Потім він визнав, що справді «асирійські царі попустошили ті народи та їхній край. І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони». Але Єзекія усвідомлює, що він звертається до живого Бога: «А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!» (2Цар.19:15-19).

До того самого закликає Ісус, розповідаючи своїм слухачам притчу, що треба завжди молитися й не занепадати духом. І завершує свою промову фразою: «Бо Син Людський, коли прийде, чи знайде Він віру на землі?»

Тому коли ти молишся й не зневіряєшся, то йдеш уперед і отримуєш здатність виходити з дуже складних ситуацій, бо знаєш, що твій Бог живий.

Прославляйте Бога в труднощах

«А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх. І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...» (Дії 16:25).

Ми можемо читати ці рядки, як добре відомі нам. І не практикувати того, що робили апостоли. А вони прославляли Бога в труднощах. І це відкрило їм шлях до свободи. Проте ми не зрозуміємо цього, якщо самі не робитимемо так і не бачитимемо, як це діє в реальному житті.

Пригадую, як у село, де я колись жив, а тепер проводжу зібрання, прилетіло три КАБи — це півтонні керовані авіабомби. Влучили в автомайстерню. Великі приміщення були зруйновані, троє людей загинуло, а четверо — поранені. Це був фізичний і моральний удар по селу.

До того через заборону збиратися великими групами, ми зустрічалися малими групками по домах. Але в ту неділю вирішили зібратися всі разом. А то була п’ятниця напередодні. Я бачив моральне пригнічення людей. Розумів, яка відповідальність лежить на мені, і певною мірою вагався, як же мені вчинити.
Але я вирішив молитися й славити Бога. Дуже швидко відчув, як прийшов повний спокій. Не від того, що вже закінчилася війна, а від того, що Бог був зі мною. І я зауважив, що молитва, коли ти славиш Бога до перемоги, є сильнішою, ніж молитва після перемоги, коли вона є подякою за факт, що відбувся. Але коли ти славиш Бога в скрутний момент, то при цьому діє віра й особлива Божа сила, як це ми бачимо з процитованого тексту.

Пам’ятайте Божі обітниці

Пригадуєте, як Бог звелів Мойсеєві послати розвідників в Обітовану землю (див. 4М.13). І коли вони повернулися, то сказали: «Прибули ми до Краю, куди ти послав був нас, а він тече молоком та медом, а оце плід його! Та народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі. А також бачили ми там нащадків велетня...» (4М.13:27-28). Проте Ісус Навин та Калев дивилися на ситуацію різними очима. «А Калев утихомирював народ перед Мойсеєм та й сказав: Конче ввійдемо ми й заволодіємо ним, бо ми справді переможем його!» (4М.13:30).

Знаєте, у чому проблема цих десятьох розвідників? Вони не зрозуміли Божих слів, сказаних Мойсеєві: «Пошли людей, і вони розвідають ханаанський Край, що Я даю Ізраїлевим синам» (4М.13:2). Господь сказав народу, що Він дає їм цю землю, але вона пропустили цю Божу обітницю мимо вух.

Я знав усі ці істини до того, як стикнувся з важкими ситуаціями, але не усвідомлював їх повною мірою, Але в ту мить, коли я зрозумів, що нічого без Бога не зможу, ці істини стали для мене на вагу золота. Покидаючи землю, Ісус сказав: «Оце Я з вами аж до кінця віку!» Це Його обітниця для нас. І якщо в тебе нині проблема, якщо ти в глухому куті й не бачиш виходу, пам’ятай, що поряд із тобою Сам Ісус. Це Його обітниця.

До філадельфійської церкви Христос каже: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі» (Об.3:10). Це Божа обітниця, і не варто забувати її, бо вона даватиме нам силу проходити навіть найскладніші випробування, які можуть прийти в наше життя. З нами Бог — а отже, вихід є!

Петро Яковчук,
YouTube-канал «Церкви Христа Спасителя»