Як виникла церква у селищі Диканька
Якщо прослідкувати історію утворення будь-якої помісної церкви, то, як правило, за лаштунками знайдеться чиясь історія, пов’язана із особистим вибором: «або-або». Василь Медведь, пастор церкви у селищі Диканька на Полтавщині (тому самому, яке прославив на весь світ Микола Гоголь), теж має подібне свідчення.
Від роботи в банку до селищного пастора
Народився я у місті Острозі на Рівненщині, де у 18-річному віці прийняв водне хрещення. Закінчив Острозьку академію та пішов на роботу в банк. У церкві працював із молоддю і навіть не мріяв про місіонерство. Однак Бог мав інші наміри…
У 2002-му батьки переїхали на Полтавщину, оскільки молодша сестра хворіла, і їй треба було змінити клімат. Коли приїхав до батьків, уперше потрапив на зібрання в Полтавській церкві ХВЄ, де на той час служили єпископ Степан Павлусь та нинішній пастор Михайло Роман. Вони запропонували почати служіння у Диканьці, де ще не було церкви. Вибір був непростим, адже на той час я 12 років відпрацював у банку і пройшов шлях від економіста до начальника відділення. Як віруюча людина, почав шукати Божого керівництва, та зрештою обрав служіння. Незабаром одружився і ще глибше пустив корені на Полтавщині!
У 2004 році у Диканьці було проведено велику як для цієї місцевості євангелізаційну роботу: протягом п’яти днів у селі працювала благодійна медична клініка, а вечорами проходили богослужіння. У ті дні на зібрання приходило багато людей, та коли клініка поїхала, з нами залишилося лише троє — з них і почалася церква. Потім стали приходити й інші — хрещення приймали по 3-4 людини на рік.
Мама працювала медсестрою безкоштовно
Неповним було б свідчення без згадки про мою маму — Ніну Петрівну. Вона навернулася до Бога у 1989 році. А через два роки отримала чудесне зцілення: під час народження четвертої дитини сталася патологія, після яких жінки тоді не виживали. Батько ухопився за останню надію — поїхав до віруючих і попросив про молитву. І було пророче слово: «Буде жити». І справді, мама повністю відновилася, а батько увірував.
Мама все життя пропрацювала медсестрою. Коли батьки переїхали на Полтавщину, вона вже була на пенсії, але оскільки знала свою справу, продовжувала допомагати людям: кому крапельниці ставила, кому уколи колола і грошей не брала. Таким чином мала гарну можливість благовістити.
Про духовну війну і особистий євангелізм
У Диканьці гарно працює особистий євангелізм, тоді як зібрати людей на масштабну євангелізацію майже нереально. Люди закриті. Те, про що писав Гоголь, на жаль, має сильний вплив — елементи окультного демонічного характеру… Але нас Бог береже. Вірю, що церква і надалі отримуватиме перемогу за перемогою у духовному світі!
P. S. Церква у Диканьці порівняно невелика: на недільних зібраннях буває до 60 людей. 7 жовтня 2018 року община святкувала День подяки. На богослужіння приїхав хор із Полтави. Проповідь виголосили старший пресвітер обласного об’єднання Михайло Роман та старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко.
chve.org.ua