«Господь вчить мудро розпоряджатися часом, фінансами і здоров’ям»
Хочемо поділитися, як проходить наше життя та служіння в містечку Лохвиця. Уже п’ятий рік ми живемо в умовах війни. Такі обставини накладають моральне і фізичне навантаження на всіх українців.
На нашій регіональній братерській конференції було зазначено, що зараз служіння в церквах проходить складний період. У багатьох громадах зменшилася кількість братів-служителів через мобілізацію. Накопичилося навантаження на тих, хто лишився. Це призводить до втоми, навіть до виснаження. Говорили про те, що маємо втримати ті позиції, які є... Потрібно переглянути свою зайнятість і мудро розподілити час і сили. Адже невідомо, скільки ще буде продовжуватися війна.
Наша сім’я безпосередньо відчула наслідки пережитих емоційних навантажень. Було багато тривожних новин та невизначеності. Ці події відбувалися протягом декількох місяців. Внаслідок цього відбувся збій у фізичному та емоційному здоров’ї — в кожного члена родини по-своєму. Діти легше це пережили, можливо, через те, що менше знали тривожної інформації, ніж дорослі. Дружина вже стала говорити: «Прогудів сигнал тривоги — в мене щось стискається в грудях...» Щось подібне доводилося чути і від прихожан церкви. Сам особисто більше місяця відчував фізичну слабкість, втому. Такого в нашому житті ще не було...
Ми звертались і до лікарів, і до служителів за душеопікунською консультацією. Але допомогла особиста молитва до Господа. Поступово стали зменшувати кількість навантаження (хоч на певний період). Зрозуміли, що потрібно споживати більше вітамінів, корисної їжі, загалом збалансувати режим харчування і відпочинку (повноцінний сон). Бог показав нам, що іноді Його діти не дуже дбають про власне тіло (а тіло — це храм Святого Духа). Піклуємося більше про духовну частину, а про фізичну — забуваємо... Господь вчить нас мудро розпоряджатися всіма ресурсами: часом, фінансами та фізичним здоров’ям. Бо коли відчуватимеш слабкість, розбитість, то й не зможеш послужити іншим людям.
Велика вдячність Богу, що він нас веде і вчить довірятися Йому в будь-яких обставинах. Отриманий нами досвід допомагає в служінні іншим людям, котрі проходять певні труднощі під час війни. Бо зрозумівши, як попіклуватися про власну душу, можеш бути душеопікуном і для іншого.
Підтримки зараз потребує майже кожен. Ми відвідуємо пацієнтів хоспісу с. Лука (Лохвицька ТГ). Даруємо їм продуктові набори та газети «Голос надії». Медперсонал дуже вдячний. У складних обставинах війни церква стає підтримкою для різних категорій населення.
Щоб розвивати молодіжне і дитяче служіння співпрацюємо з сусідніми церквами. Відвідуємо один одного. Розуміємо, що потрібно вкладати в молодь та дітей — це майбутнє помісної церкви.
У різних господарчих питаннях допомагають наші прихожани. Прибирання території, заготівля дров на зиму — це праця, яка згуртовує нас в одну духовну сім’ю.
Ігор Унтило, Полтавська область, уривок з листа