Обіцяла Богу: «Якщо онук повернеться живим, прийму хрещення»
Влітку 2025 року на Житомирщині понад 30 людей ввійшли у завіт із Господом через святе водне хрещення. У кожного з них — своя дорога, своя історія зустрічі з Богом. Але одна з них запам’яталася особливо. Це історія Валентини із села Федорівка, що біля Малина.
За чашкою чаю 83-річна жінка відкрила своє серце:
— Моє життя було нелегким. Ще з дитинства доводилося тяжко працювати, допомагати батькам з молодшими дітьми. Потім вийшла заміж, народила п’ять донечок. Але сімейне життя не було щасливим — чоловік бив мене. Щоб дівчатка цього всього не бачили, я втекла від нього. Працювала, як могла, доньки здобули освіту, створили свої сім’ї. А потім прийшла війна… Коли почалися бойові дії, в Ірпені під час окупації загинув мій зять. Ми довго не могли забрати його тіло… Згодом ще один зять загинув на фронті. На війну пішов і мій онук Кирил. Я молилася, щоб він повернувся живим…
Під час розмови у Валентини котилися сльози, я й сама не могла їх стримати.
— Рік тому я почала ходити в дім молитви, — продовжила жінка. — Там, серед віруючих, мені ставало легше. Я пообіцяла Богу: якщо Кирил повернеться живим, то укладу завіт із Ним.
І тут я згадала, як 20 років тому у Федорівці церква «Ковчег» із Малина проводила євангелізації. Діти охоче приходили на недільну школу. Серед них був і маленький Кирил. Тоді він щиро молився за спасіння своїх рідних. І ось тепер, через стільки років, я слухала свідчення його бабусі!
— Я думала, що Кирила відпустять після тяжкого поранення, — зітхнула Валентина, — але цього не сталося. Тепер тільки молюся: якщо йому не допоможе Господь, то вже ніхто не допоможе.
Вона сказала ці слова за кілька тижнів до 31 серпня — дня хрещення. А 24 серпня, коли ми знову приїхали на служіння у Федорівку, в очах жінки світилася радість.
— Мого Кирилчика комісували, — промовила крізь сльози. — Я хочу бути в завіті з Богом, бо я ж Йому обіцяла!
Для Валентини це був момент слави Божої, Його милості. Вона ввійшла у завіт із Господом через святе водне хрещення. Її історія стала нагадуванням: Господь вірний! Його чудеса сяють особливо яскраво у темні часи війни.
Сьогодні ми молимося разом із Валентиною — за її рідних, за Україну, за справедливий мир і перемогу, яка неодмінно прийде.
