«Слава Богу, що ми не одні»
Вже четвертий рік, як Бог дозволив жити та служити у Красилові. Щонеділі проводимо загальні богослужіння. Домашні групи проходять щочетверга. Продовжуємо служити сиротам, вдовам та іншим людям в складних життєвих обставинах, допомагаємо продуктовими наборами, відвідуємо по домах. На відвідування часом беру нашого старшого сина Едіка (4 роки), який з нами співає, читає вірші і навіть проповідує, розказуючи історію про Йону чи Даниїла.
Мав можливість взяти участь у проведенні курсу «Кайрос» для студентів місіонерської школи в Чернівецькій області. Цей курс має на меті розвинути бачення про те, що Бог приготував спасіння для всіх народів, і ми маємо бути учасниками цієї справи.
Вдалося багато зробити по облаштуванню території дому молитви, зокрема, займалися огорожею та подвір’ям. Допомогли нам у цьому молоді брати з церкви «Молодіжної» м. Рівне.
Дуже насичений період — Різдвяні свята. До нас приїхала моя сестра з подругою, допомагали інші брати та сестри з Красилова. Ми разом служили в нашому місті та селах. Відвідали міську раду та інші державні установи, будинок-інтернат для людей похилого віку, магазини, ринок, ходили від хати до хати, співаючи та роздаючи газети й календарі. Також незаплановано їздили в лікарню, оскільки у моєї сестри сильно почала боліти нога. Але і цю нагоду використали для благовістя. Вітали жителів с. Заслучне, відвідали переселенців у с. Кульчини і с. Манівці. Провели декілька дитячих заходів — у м. Красилів, с. Корчівка, с. Антоніни. Зокрема мали зустріч для дітей військових. У цьому нам сприяла мерія та допомогла молодь із церкви «Переображення» м. Сарни.
Під час великих морозів та відключень світла відвідали наших батьків. Побували на богослужіннях у Довговолі, Собіщицях, Рівному, Білій Криниці. При нагоді завжди запрошую молодь до місіонерської праці, зокрема, звичайно, на Хмельниччину.
При потребі допомагаю фізично малозабезпеченим людям із заготівлею, порізкою та порубкою дров, служу транспортом, працюю в ремонті пральних машин.
Багато часу потребує сім’я — різні побутові питання, побути з дітьми, з дружиною, разом почитати Біблію, поспівати, помолитися. Це найважливіше служіння, адже за місіонерством, за служінням іншим людям можна втратити найближчих. Привести всіх своїх дітей до Христа вважаю найбільшим досягненням у служінні.
Відвідав розширену раду місії, де обговорювалися важливі питання щодо служіння, звітну річну конференцію Хмельницького обласного об’єднання, сесію Львівської богословської семінарії в м. Хмельницький.
Описуючи наше служіння, хочу особливу увагу звернути на мою дружину Лесю, яка бере участь майже у всьому, що я описав — хоча й не завжди буквально. За кожною справою стоїть її духовна та моральна підтримка, іноді доречна критика, молитва. Вона готує їжу для тих, хто служить, приймає гостей, прибирає, зрештою, виховує дітей, оскільки я набагато менше часу проводжу з ними в міру служіння та роботи. Часто праця дружин непомітна, але вона потребує великих зусиль, нервів, терпіння. Я стараюся їй допомагати у всьому, ми служимо один одному, нашим дітям, Церкві та іншим людям.
Насправді життя нашої сім’ї дуже насичене, багато що вдається, щось — не дуже, десь є помилки, недопрацювання, але апостол Павло писав: «Я все зможу в Тім, Хто мене підкріпляє». Слава Богу, що ми не одні, а з нами поруч йде Той, хто дає силу, направляє, докоряє, піклується про все необхідне і просто любить. Це наш Господь, слава Йому!
Олександр Яковчук, Хмельницька область, уривок з листа