«Євангелія — хліб мій насущний!»
Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів.1:1)
Сьогодні людям потрібне Слово надії. Я служу військовим, які стоять на передовій. Іноді таке буває, що я, як капелан, мав би їм проповідувати, а виходить навпаки. Ті, кому довелося багато чого пережити, кажуть: «Я точно знаю, що Бог є!» Я запитую: «Чи ти віриш?» — «Ні, я точно знаю! Ми б самі не втримали лінію, якби не Бог… У мене немає жодного сумніву!» Те, що вони розповідають, — це чудеса Божі.
Якось підійшов один військовослужбовець, який, як я потім дізнався, тримав дуже відповідальну позицію. Він був добровольцем — від початку на фронті. Ми мали довгу бесіду. Чоловік розповів про наболіле за весь цей час, про страшні речі, які довелося побачити. І запитав: «Як ви думаєте, чи буду я спасенний?» Що відповісти на таке питання? Я сказав: «Не знаю, що і як трапиться у вашому житті, але Біблія говорить, що Ісус Христос прийшов на цю землю, щоб спасати. Не праведних кликати до покаяння, а піднімати тих, хто впав, зцілювати тих, хто зранений. «Тростини надламаної Він не доламає». Божий Син прийшов до таких як я і ви!»
Дивлюся: у нього сльози на очах, тремтіння в тілі. Дістає з жилета Євангелію — у прямому сенсі протерту до дірок — і каже: «Це хліб мій насущний, а надія — на Господа!» І продовжує: «Раніше я ніколи не читав Біблії. У нас в частині не було священника. Не було в кого запитати. Ви перший, до кого я підійшов. Сказав собі: підійду й запитаю — якщо правда те, що я прочитав у Євангелії, то я буду жити! Навіть якщо мене привезуть «на щиті», я знаю, що моє життя продовжиться на небі. Я багато разів перечитав — але не був певен, що це стосується й мене». Ми прямо на площі серед людей обнялися й разом плакали. «Тепер я знаю, до кого звертатися, де б я не був. Я знаю, що моя душа — вічна, що вона тепер — Божа» — сказав чоловік.
Я знаю, що й моє життя давно би завершилося, якби не Бог. Смерть чигала на багатьох поворотах. Але моя душа — у руці Господній. Боже Слово зробило мене вільним. І Боже Слово тримає нашу Україну. Я точно знаю — мені про це наша армія сказала. Люди, які навіть на Пасху й на Різдво до церкви не ходили, свідчили мені про Боже заступництво. Так, що було незрозуміло — це я їх утішаю чи вони мене? Це робить Боже Слово! Невеличка книжечка, яку хтось їм подарував, яку вони взяли без особливого бажання з думкою «та хай буде», — але вона перед обличчям смерті стала їхнім хлібом, їхнім життям.
Споконвіку було Слово! Насильство, біда, горе, ненависть — з’їдять тих, хто їх приносить. А любов — буде в небі. Тому маймо любов Христову! Маймо любов один до одного! І любімо Слово Господнє! Хай воно буде світильником для нашого серця! Так ми не заблукаємо. Так ми переможемо зло. Молімося за тих, хто в окопах, на передовій — і побачимо чудо Господнє. Він зглянеться на нашу молитву і благословить наш край!
Іван Онисів