Мирослава Денисюк: «Жіноче служіння під час війни стало іншим»
22 січня 2022 року на базі церкви «Спасіння», що на Волині (с. Підгайці, вул. Дубнівська, 1в) відбулася конференція «Щаслива мама», на якій були присутні 800 жінок. Організатор заходу – Мирослава Денисюк, відповідальна за жіноче служіння в церкві «Спасіння». Попереду було ще чимало планів, але розпочалася повномасштабна війна, яка змінила життя українців.
Минув рік. Яким він був для жіночого служіння? Про це поговоримо з матір’ю п’яти дітей, бізнес-леді, режисеркою пісенних кліпів, засновницею інформаційного агентства «Світогляд», студенткою магістратури Євангельського Теологічного Університету Мирославою Денисюк.
— У вас і без жіночого служіння вистачає справ. Чому взялися організовувати різні зустрічі для жінок?
— Насправді це не було спеціально сплановано. Усі сестри церкви «Спасіння» не раз зустрічалися для вирішення різних господарських питань ще під час будівництва дому молитви. А через деякий час після офіційного відкриття жінки й дівчата нашої церкви довірили мені цю ланку роботи. Для мене було непростим рішенням погодитися, бо кожну справу стараюся виконувати максимально ефективно й цього очікую від інших. А це відповідно вимагає чимало часу. Я одразу всіх попередила, що маю складний характер і не маю досвіду в цьому служінні. Але за цей рік переконалася, що Богу не потрібні професіонали, Йому треба вірні працівники.
— Чи були страхи на початку нової для вас справи? Якщо були, то які саме?
— Ніколи не ставила собі завдань служити перед якоюсь певною кількістю людей, однаково хвилююся перед кожною зустріччю, однаково ретельно готуюся, молюся за те, щоб не мій розум чи власне «я» проявлялося, а Божа мудрість. Крім того, не сприймаю служіння як довічний статус і готова залишити його, як тільки буду відчувати, що Бог не діє більше або я виконала всі Його доручення в цій справі, чи є хтось, хто може краще це робити.
— Перша багатолюдна конференція «Щаслива мама» відбулася 22 січня 2022 року. А 24 лютого цього ж року розпочалася повномасштабна війна. Чи не сприйняли це як червоне світло від Бога, що не варто працювати в цьому напрямку?
— Чесно кажучи, ця надзвичайна конференція була першим заходом, який мені вдалося організувати. Вона стала для мене яскравим свідченням того, що Бог веде просто на кожному кроці. Я абсолютно впевнена, що це Божа воля. Була потужна підтримка від пастора церкви, від сім’ї, від відповідальної за жіноче служіння в області, а також узгодженість зі спікерами. 800 сестер у залі та ще 1000 були з нами онлайн. Мені здавалося, що Бог говорив саме до мене через слова з Писання: «Не бійся, я з Тобою…» (Ісаї 41:10). За чотири дні до повномасштабної війни ми мали прекрасну молитовну зустріч із сестрами церкви. Звісно, що 24 лютого перевернуло всі плани й проекти. Церква повністю переключилася на допомогу з евакуації, і до квітня 2022 року не було окремих зустрічей. Але сестри постійно бачилися, і кожна робила, що могла. Я думаю, що це був особливий час, який посприяв будівництву дружніх стосунків. Це був час зовсім іншого жіночого служіння.
— Що надихало рухатись далі?
— Якось нещодавно я натрапила на виступ одного спікера, який радив починати жіночі служіння з маленьких груп. Добре, що я не чула цього раніше. Чесно кажучи, дуже багато прекрасних відгуків після конференції довго підтримували й надихали на нові ідеї.
— Поговорімо про тематику жіночих зустрічей. Можливо, ваш досвід для інших стане у пригоді.
— Напевно, тут не буде універсальних рекомендацій. Важлива підтримка пасторів і служителів. Я часто роблю опитування сестер своєї церкви та насамперед орієнтуюся на них щодо тематики, форми проведення, а також вважаю, що кожна жінка має якийсь талант, яким може служити. Це як велика команда. Відвідувати хворих чи просто немічних, розказувати свідчення, молитися (маємо безперервні молитовні ланцюжки), допомагати з підготовкою до різних заходів, щось купити чи навіть залишитися, щоб прибрати після заходу. З літа почали відвідувати мам із новонародженими дітками. Приходимо зі своїми смаколиками, ближче знайомимося, спілкуємося. Думаю, що не треба боятися щось починати нове й так само зупинити те, що неефективне. Ще до війни провели декілька організаційних зустрічей із командою, де готувалися до триденного ретриту в травні. Було все готово – від теми до детальної програми, заброньоване місце проведення. На три дні окремо зібрати жінок у воєнний час було вже не актуально, тому провели одноденний табір неподалік. Звісно, і тема «Сила по Божому слову» стала для всіх своєчасною. Інші зустрічі були для певних категорій жінок.
Однією з секретних умов моєї підготовки – завжди знайти людей, із якими обговорюю деталі й вислуховую поради перш ніж складаю остаточну концепцію для кожного заходу. Обов’язково цей план включає молитву як особисту, так і в групі людей, що погодилися підтримувати нас.
— Після кожної зустрічі ви проводили анонімне опитування за допомогою Google Форм. Які відгуки, як це допомагає при створенні нових проектів?
— Так я розумію, наскільки ефективним був захід. Майже завжди знайдеться хоча б одна незадоволена людина. Я ціную конструктивну критику, тому раджуся під час підготовки з більш досвідченими спікерами, а також ціную їхні відгуки після семінарів. А негативний відгук часто буває просто емоційного характеру: неможливо виправдати сподівань усіх людей. Хоча, звісно, після кожної зустрічі роблю аналіз, що можна було б зробити краще. Але стараюся не бути занадто суворою до себе, бо від самокритиканства втрачаю натхнення. Але ненадовго.
— Розкажіть про служіння для дівчат-підлітків «Перлина» в церкві «Спасіння».
— Особливістю першої конференції «Щаслива мама» було відкриття, що потрібно намагатися максимально охопити різні групи жінок: від підлітків і до найстарших. Хто шукає — той знаходить! Так і в моєму випадку. Знайшла хорошу й продуману програму для підлітків, а також чудову команду, яка теж горить служінням. Усі зустрічі «Перлини» різні, усі особливі, усі неповторні.
— Поділіться своїми планами на майбутнє.
— Напевно, це не стільки плани, як мрії. Хочеться проводити ретріти для жінок, а ще багато різних семінарів, попрацювати в маленьких групах, відновити ранкові недільні молитви й створити команду жінок, яка зможе служити багатьом іншим.
— Погодьтеся, не всі можуть організувати такі масштабні заходи. Як, на вашу думку, жінки можуть служити одна одній?
— Для кожного часу є потрібні події. Не думаю, що варто намагатися щось дублювати. Треба молитися, щоби Бог діяв. Це основне.
— Що ви порадите жінкам, які шукають «своє» служіння?
— Вважаю, що страх поразки, думки про те, що щось не вийде або вийде не так, як сподівалося, – найбільший ворог у будь-якому служінні. Головне — перемагати це й не намагатися бути досконалою. Пам’ятайте, що не треба тягнути все самостійно, поруч можуть бути люди, які з радістю підкажуть і допоможуть. Особисто для мене хорошою школою була моя сім’я, де з маленькими дітками читали біблійні історії, молилися за переживання один одного, співали й проводили разом багато часу. Оцініть, що у вас виходить найкраще, запитайте у своїх найближчих. Я завжди тримаю в пам’яті притчу про терновий кущ. І звідти короткий висновок: «Будь там, де тебе хоче бачити Бог, бо цілком можливо, що ти не на тому місці з тих самих причин, що й в притчі» (див. Книга Суддів, 9 розділ).