Олександр Третяк: «Любити — значить діяти»
Олександр Третяк народився 13 грудня 1985 року в с. Липне Волинської області, але більшу частину життя прожив у Рівному. Навчався в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті на кафедрі романо-германської філології історико-філологічного факультету. Здобув духовну освіту у Львівській богословській семінарії. 2011 року став наймолодшим ректором в Україні, обраний на цю посаду колективом Рівненської духовної семінарії та академії. Засновник соціальних ініціатив, учасник волонтерських проектів у зоні АТО, освітньо-медичних проектів в африканських країнах, тощо. У 2017-2019 — ведучий суспільно-просвітницької програми на регіональному телебаченні. З 2020 року — мер Рівного.
— Тобі належать слова: «У нас є місія — служити Рівному. У цьому нам допоможуть наші цінності. Це той фундамент, на якому ґрунтується все наше життя, повсякденна робота, служіння». Тож перше питання: що для тебе значить місія, служіння? І що ти розумієш під словом кар’єра?
— Змалку слово «місія» в мене асоціювалося з певною організацією, яка займається доброчинністю. З часом прийшло розуміння, що це дещо більше. Чіткіше розуміння місії сформувалося у студентські роки. Я усвідомив, що повинен бути хорошим прикладом, в християнському контексті — світлом, для однолітків. Це призвело до створення студентської християнської спілки. Згодом була місія в Африці — бажання, яке зародилося ще в дитинстві. Згодом, коли в Україні почалися досить серйозні суспільні зміни, я зрозумів, що моя місія — бути там, зокрема служити людям на Сході. Тобто місія — це і добрі справи, і проповідь Євангелії. Але зрештою мій світогляд розширився до розуміння, що місія може бути і в професії, в суспільстві, у владі… І власне моє обрання міським головою я розглядаю не лише як роботу, але і як місію — служити людям. У принципі, нічого глобально не змінилося, я продовжую служити людям. Тільки тепер це служіння набагато відповідальніше, об’ємніше і вимагає більше зусиль.
Слово «кар’єра» часто вживається з негативним забарвленням. Кар’єристами називають тих, хто йде по головах. Вважаю, що кожна людина повинна мати перш за все візію — ким вона хоче стати. Кар’єра — це добре, але місія і візія — понад усе.
— Хотів би, щоб ти трохи розповів про своє попереднє служіння — в духовній семінарії. Як ти погодився стати ректором? На перший погляд — це престиж, «білі комірці». Але насправді посада вимагає не просто підписувати папери, а вирішувати безліч організаційних і фінансових питань. Це сподвижництво — на таке погодитися. Скільки тобі було років?
— Мені було 26 років. Я справді був молодим, але досить сміливим, тому прийняв це рішення. І пройшовши хороший гарт, розумію, що тепер я досить зрілий і можу спиратися на серйозний життєвий досвід. Мені завжди, було властиво — брати на себе відповідальність. І в школі, і в університеті. Поступово відповідальність зростала, в семінарії я працював в якості викладача, перекладача, заступника ректора… «Із сили в силу, із віри в віру». Тому коли постало питання — очолити заклад, то вагань уже не було. Я досить твердо стояв на ногах.
Так, утримувати навчальний заклад — досить складно. Потрібно забезпечувати стабільне фінансування, розвиток колективу, підвищувати науковий потенціал, академічний рівень, залучати студентів… Але я дуже вдячний Богу, що 13 років свого життя присвятив роботі у сфері духовної освіти.
— Щодо цього є дуже правильний вислів, що «духовність — це здатність взяти відповідальність». Наступне питання: що підштовхнуло тебе паралельно з освітою займатися громадською роботою і зрештою стати кандидатом у мери м. Рівне?
— У кожної людини є певне покликання, певні дари, таланти. І вона повинна їх реалізовувати. Я завжди керувався внутрішніми відчуттями — робив те, до чого лежало серце. Стержень мого виховання — «ти не повинен бути байдужим до всього, що навколо». І саме це завжди мотивувало. Я весь час намагався діяти. І, до речі, одним із ключових слоганів моєї кампанії був: «Любити — значить діяти». Моя улюблена книга в Святому Письмі — «Дії святих апостолів». Це мій стиль життя. На якій би посаді я не був, чим би не займався, для мене завжди буде важливою громадська позиція, дієвість і чутливість до життя суспільства.
— Можна зробити висновок: коли людина йде за своїм покликанням, то ціль лишається тою самою, а певні грані можуть змінюватися протягом життя. Що було найважчим для тебе під час виборчої кампанії? Які уроки виніс для себе?
— Це був потужний життєвий досвід, уроків дуже багато. Коли почалася кампанія, відразу стало зрозуміло, хто твої друзі, а хто недруги. Хто серед твоїх друзів є справжнім другом. Я звик бути максимально комунікабельним і відкрито про все говорити. Під час кампанії побачив, що оточуючі не завжди говорять правду. Запевняю вас, що 95% інформації, яку ви бачите під час виборів, не відповідає дійсності. Тому не спішіть віддавати власні вуста комусь в оренду, щоб поширювати плітки та вигадки.
Дуже боляче, коли про тебе формують думку, яка немає нічого спільного з реальністю. Я відчув на собі увесь бруд і ницість чорних піар-технологій. Але ця кампанія вчергове довела, що де правда — там і перемога. Бо попри всю цю інформаційну блокаду, я завжди діяв у міру власних переконань. Мені пропонували увесь класичний інструментарій — ботів, технологів і т. ін. Але я принципово — в першу чергу як християнин і як нова людина, яка заходить у політику — відмовився від усіх цих речей. І сказав: ми зробимо цілком іншу кампанію, яка буде побудована на ідейних засадах, цінностях. І ми довели, що все вирішують не гроші, не маніпуляції, а правдивість. Мені дуже подобається, що у мешканців Рівного дуже підвищився рівень громадської свідомості. Люди не повелися на популізм.
— Чи важко терпіти хейтерів? Як ти із цим справляєшся? Адже часто людина ще не встигла зайти у свій кабінет і попрацювати дня, як її вже звинувачують в усіх бідах.
— Я як ніхто відчув на собі високий рівень хейту. Коли тебе зневажають в соцмережах, на інших комунікаційних майданчиках, перш за все важливо не втрачати самоконтролю. Хейтерство буде завжди. Моїх опонентів, які в першому турі зійшли з дистанції, це дуже ображало, ранило. Тому що вони були не готові, або ж не мали внутрішнього набору цінностей, які допомагають тримати удар. Мені, звісно, було прикро, але я розумів, що, по-перше, людина від природи є такою, і потрібно вміти пробачати. По-друге, коли зустрічаєшся віч-на-віч, людина ніколи не наважиться тобі сказати те, що пише в мережі. У мене було дуже багато випадків, коли зустрічався з тими, хто казав про мене жахливі речі, і вони змінювали свою думку. Отже вихід — максимально легко ставитися до хейту, пробачати і налагоджувати комунікацію.
— Які відчуття охопили тебе, коли стало точно відомо, що ти переміг і став мером?
— Екзит-поли о 20:00 показували, що я майже на 4% відстаю від опонента. Але ми мали протилежну інформацію — що я випереджую опонента на 2%. Я тоді був на одній із центральних дільниць, яка завжди була маркером виборів (хто перемагав на ній — перемагав у виборах). Коли там підрахували і оголосили мою перевагу в 100 голосів, це дало сигнал, що є великі шанси. З кожною годиною впевненість зростала. А коли остаточно завершився підрахунок і стало зрозуміло, що перемога за нами, прийшло відчуття неймовірного умиротворення. Ти розумієш, що відбулося щось неймовірне, але до кінця ще не можеш осягнути. Ніби тобі все це сниться.
Коли ми збиралися командою і обговорювали, що нам потрібно, аби виграти вибори, то записали ряд пунктів: гроші, людський ресурс, стартовий рейтинг… І напроти кожного з них поставили хрестик — у нас не було ні коштів, ні ресурсів, ні рейтингів. Тоді над усім цим ми написали: «Допомогти нам виграти вибори може лише чудо». І чудо сталося!
— Чи підтримували церкви Рівненщини твою кандидатуру і загалом рішення балотуватися на мера?
— Перш за все хочу сказати, що я орієнтувався на підтримку усіх виборців, незалежно від конфесій. Я не хизувався тим, що належу до якоїсь церкви. Я просто Олександр Третяк — мешканець Рівного, який любить своє місто, людина з християнськими переконаннями. Якщо вам до вподоби, то я готовий служити на благо міста. І десятки тисяч людей обрали саме мене. Це були люди, які вірять в Бога, і ті, які не вірять в Бога.
Але я справді звертався до євангельських церков міста за молитовною підтримкою, і дуже вдячний їм. Радий, що церква в Рівному грає дуже важливу роль.
— Родина раділа за твою перемогу?
— Було по-різному, наприклад, батьки дуже хвилювалися за мене.
— Які твої цілі, плани на посаді мера?
— Перш за все я хочу максимально попрацювати на благо міста. Показати, що владі можна довіряти, що можна зробити дуже багато, якщо робити це справедливо і з Господом в серці. Є дуже багато актуальних напрямків, зараз — це, перш за все, сфера охорони здоров’я. Наше завдання — рятувати людей, їхнє життя і здоров’я має бути в пріоритеті. Щодо міста загалом, то хочемо повернути Рівному славу смарагдового міста — зробити його ошатним та комфортним. Також говоримо про транспорт, логістику, урбаністику, екологію…
— Коли ти будеш щасливий? Які результати твоєї роботи в майбутньому будуть тебе радувати?
— Я звик у житті бути реалістом, хоча з оптимістичним нахилом. Тому живу сьогоднішнім днем. На сьогоднішній день я абсолютно щасливий. Я відчуваю, що знаходжуся в центрі Божої волі. Роблю те, що мені до вподоби. Я щасливий від того, що маю — що я живу, служу, працюю. Це дає мені насолоду і мотивацію.
— Це правда, кажуть, щастя — це, власне, сам процес досягнення чогось. Як зрозуміти, коли людина служить, а коли будує кар’єру? Чи є якісь маркери?
— Вважаю, що все має відбуватися природньо. Я не прикладаю якихось гіперзусиль, аби досягнути мети за будь-яку ціну. Добре, коли відбувається природній ріст рослини. Якщо ж додавати штучні добрива, то може вирости щось пишне, але не зовсім якісне. Не варто штучними засобами досягати влади, позиції, авторитету. Потрібно знайти свою нішу — любити те, що робиш, і робити те, що любиш. Тоді зійдеться і місія, і візія, і робота.
— Як забезпечити баланс між роботою, сім’єю, церквою і ще й не забути про відпочинок?
— Однозначно має бути баланс. Є речі, які є вічними цінностями — це родина, діти, близькі. Тому я намагаюся чітко це розділяти і не приносити політики додому. Церква обов’язково має бути в житті кожного, хто вважає себе християнином, не зважаючи на посаду. Вона допомагає заспокоїтися, збалансуватися в бурхливому глобалізованому та інформатизованому просторі. Я ще більше став цінувати церквою зараз. Без неї мені буде тяжко справитися, це важливий маркер того, що ти робиш. Якщо є можливість, можна нести якесь невелике служіння в церкві.
— У цьому політичному сезоні на перегонах було багато християн, які виступали під різними прапорами. Як ти до цього ставишся — це нормально, чи варто було якось об’єднатися?
— Наша країна вважається вільною, демократичною. Тому, звичайно, що кожен громадянин має право обирати ту політичну силу, яка йому ближча. Сам факт того, що євангельські християни активізувалися, що серед них взагалі відбувся певний політичний наратив — це вкрай важливо. Це ресурс людей, які несуть певні цінності, ідеали, засади, яких вони будуть дотримуватися. І це допоможе значно покращити політичну атмосферу. Закликаю тих, хто ще вагається — незалежно від конфесійної приналежності чи політичної ідентифікації — якщо ви маєте бажання служити на благо громади, ідіть! Служіть своїй вулиці, будинку, району, місту. Робіть його кращим.
— Семінарія, департамент освіти — це вже минуле, чи ні?
— Однозначно я планую підтримувати зв’язок із колегами, друзями, цікавитися станом справ у семінарії. Завжди можна підтримувати, допомагати, викладати, брати участь в хороших справах. Сподіваюся, що співпраця буде продовжуватися.
— Чи плануєш заручатися духовною підтримкою християн? Чи вестимеш діалог із тими, хто не вважає правильною та біблійною участь християн у політичному житті?
— Когось переконувати не буду. Я просто буду працювати, робити все можливе, щоб показати якісний рівень місцевого самоврядування. Маю чітке внутрішнє переконання, що ця справа — від Господа. Тому працюватиму на результат.
— Що б ти хотів побажати християнам?
— Друзі, дякую вам за підтримку. Хочу сказати, що в перші години і дні після перемоги на виборах мене просто засипали тисячами повідомлень. Дуже прошу і надалі вашої молитовної підтримки для тих людей, які пішли працювати в органи місцевого самоврядування у ваших містах і селах. Зрозумійте, що це вкрай важливе служіння. Сил та наснаги вам, чого бажаю і собі.